1) Практичність (неакадемічність). Якщо медиків будуть вчити лише теоретизувати, багато людей вони не вилікують. Уявіть, якщо у медуніверситету не буде клінічної бази і студенти не будуть проходити інтернатуру. Не можете? І я не можу. Так само і управлінець, будучи лише теоретиком, не здатен зробити з організацією нічого путнього. І так само як і лікарі, управлінці не стають управлінцями лише за умови наявності диплому. Тут має вагу індивідуальний практичний шлях спеціаліста. Власне, саме під час цього шляху відбувається дуже значна частина навчання.

2) Головна загроза: фрагментованість. Основний і величезний мінус сучасної медичної освіти полягає в тому, що вона розглядає організм… Ні, вона не розглядає організм. Вона розглядає окремі функції організму або хвороби заглиблюючись до неймовірних деталей. Слова про “лікування пацієнта, а не органу/хвороби” залишаються поки що лише словами. Так само і в менеджерській освіті! Більшість бізнес-шкіл дають знання про окремі функції в організаціях, але не навчають бачити бізнес (справу) як ціле. Виходить, що менеджери вміють, скажімо, феноменально писати фінансові плани, але не здатні зрозуміти, в якому вони бізнесі (про це можна прочитати гарну статтю Іцхака Адізеса).

3) Відповідальність. Медики лікують людей, відповідають за здоров’я і життя пацієнта. Менеджери (в сфері охорони здоров’я) відповідають за здоров’я і життя значно більшої кількості людей, ніж окремі лікарі. А освітяни, які їх навчають – ще більшої. Коли я це зрозумів, я усвідомив, наскільки великого змісту сповнена робота тих, хто навчає.

Можна сказати, що медичні вузи вчать лікарів людей, а школи менеджменту – лікарів організацій. Тільки так само як і в лікуванні: часто треба вміти будувати здорову організацію, але не лише лікувати хвору. Необхідність це усвідомлювати залишається основним викликом і для медичної, і для управлінської освіти.

“Роботизація – це одна з областей, де ми активно працюємо. Нині ми розробляємо пробну модель роботизованого лікаря, здатного навчатися і навіть думати. Аватар цього лікаря з’являється на екрані монітора, уважно вислуховує пацієнта, встановлює діагноз і дає рекомендації по лікуванню” – розповів Craig Mundie. Віртуальний медик вже нині ефективний в консультуванні 16 хвороб, найбільш поширених серед дітей. Але це “лише верхівка айсберга”, як заявив представник Майкрософту.
Багатьом українським лікарям розробки Майкрософту можуть здатися наївними. Так, сьогодні для України ці технології неприйнятні… А завтра? На жаль, наша охорона здоров’я досі впевнено рухається у бік країн, що розвиваються. Адже роботизований доктор – це рішення для країн, що розвиваються, в яких існує колосальна нестача кваліфікованих кадрів, інфраструктури і фінансування, де медична освіта деградує, а найбільш кваліфіковані доктори вважають за краще від’їжджати на роботу в розвинені країни.

Ось що говорить про проект Craig Mundie :

“Залучення кваліфікованих працівників лишається проблемою в багатьох регіонах третього світу. Роботизований доктор дає можливість залучити медичну практику в села, де медична допомога вкрай мізерна. Наступне питання полягає в тому, як підтримувати безперервну освіту цього “доктора”. Вже існуючі технології вирішують це питання досить легко”.

Craig Mundie вважає, що навіть люди з порівняно слабкою підготовкою зможуть, використовуючи інформаційні технології, надавати медичну допомогу досить високого рівня. Наприклад, використовуючи спеціальне ультразвукове пристосування для смартфону, можна проводити масові ультразвукові дослідження великому числу людей при досить низьких витратах. Таким чином можна знизити материнську смертність у світі, в якому у 2050 року дев’яти мільйонам людей необхідно буде надати медичну підтримку.
Важко сперечатися з високопоставленим чиновником з Майкрософту.. Адже проблеми медичної допомоги в країнах, що розвиваються, досі не мають ясних перспектив вирішення.

Если нет в кармане пачки сигарет

Значит все не так уж плохо на сегодняшний день…

перефразований Віктор Цой

Платформа – однозначно вдала, толкова ідея. Вчора переконався. Були гарні доповіді, а головне – формат. Відкрито, цікаво, не довго і не нудно.

Пощастило і з доповідями. Люблю Цоя, але Костянтин Красовський був більш переконливий – країні треба відмовлятися від куріння. Все, чим зписані сторінки цього блогу – чудово, але найкращий менеджмент окремих закладів охорони здоров’я не врятує країну від епідемії серцево-судинних хвороб, головною причиною яких є куріння. Інша річ, що антитютюновою кампанією теж потрібно вміти управляти. По суті, активісти таких кампаній (за підтримки урядів) конкурують із маркетинговими відділами найкращих тютюновий компаній. А то – стріляні хлопці. Поважаю особисто пана Костянтина і його роботу за одне – результативність. Курити справді стали менше. Дай Бог усім говорити на такі теми мовою результатів.

Мирослав Когут був популярний. Що відрізняє людину із Заходу (а пан Мирослав – канадець) від українця – це ораторські навички. Вміють вони. Впевнений на 200%, що на тему реформ в охороні здоров’я більшість українських доповідачів виступили б значно нудніше. Головне, що сподобалося в змісті його доповіді – він говорив не що треба робити, а як. Як ставитися до реформи, як її лобіювати, як проводити – це ми вміємо дуже погано. А от список із ста двадцяти восьми “пєрвоочєрєдних шагов” може “зклепати” ледь не кожен другий.

Засмутив лише один доповідач – Юрій Фурманов. Хоча щось такого я і очікував. Найкращі часи екпериментальної хірургії, про яку він говорив – далеко в радянському минулому. Коли була “воєнка”, державні замовлення, “НИИ” і все таке. Зараз історія знайома і проста – нема грошей, нікому нічого не треба, а ми собі продовжуємо різати тваринок і діяти на міністерство авторитетом винахідників, хоча всі наші винаходи давно винайдені і перевинайдені на Заході. Хоча скажу від себе – сумно мені не за цю галузь, а за людей. Галузь справді нікому не потрібна і це нормально. Зараз в медицини інші завдання, інші проблеми. І це знову-таки нормально. Шкода лише людей, які вклали у справу життя, а потім системи, яка їх породила – просто не стало.

Більше розповідати не буду. Відео, як і презентації доповідачів скоро будуть в мережі. А фото уже є.

Підсумок один – бажаю сили і натхнення Сашкові Акименку, головному організатору Платформи, а сам планую усіма власними ресурсами підтримувати цей проект.

Більше про Костянтина Красовського, Юрія Фурманова та Мирослава Когута можна почитати на сайті події. Я просто скажу від себе чому мені особисто цікаво буде послухати цих людей.

Про Костянтина Красовського я знаю дуже давно. Це один з дуже небагатьох професіоналів, які в Україні складають сферу ‘public health’ – тобто громадського здоров’я. Справжнього громадського здоров’я, а не того жаху, яким займається санепідслужба. Пан Костянтин відомий передусім своїми зусиллями у боротьбі з тютюнопалінням і має багату історію боротьби за ті хоч і невеликі, але досягнення в цій сфері, які ми маємо в Україні.

Пана Юрія Фурманова я не знаю особисто, тому багато сказати про нього не можу. Самому буде цікаво послухати про експериментальну медицину (хоча дехто скаже, що вся українська медицина – експериментальна =)). Експериментальна медицина, про яку говоритиме пан Юрій – цивілізована =)  Послухаємо.

Найкраще з трьох я знайомий з паном Мирославом Когутом, адже свого часу він був моїм викладачем у Школі охорони здоров’я. Говорили про політику в сфері охорони здоров’я, і було страшенно цікаво. Пан Мирослав “на дотик”, а не з книжок чи звітів знає багато світових систем охорони здоров’я. Тому на цю доповідь чекаю особливо.

Запрошую всіх долучатися. Вхід вільний, єдине, що треба – зареєструватися

Особлива ситуація в державній медицині виштовхує лікарів створювати свої приватні медичні центри. Приватних медичних закладів в Києві насправді дуже багато, близько 200 (без стоматологів) і чомусь вони дуже схожі один на одного.

Якщо представити модель «середньої приватної клініки», вийде приблизно таке:

• Кількість лікарів – до 10

• Амбулаторно

• Джентльменський набір спеціальностей: терапія, акушерство і гінекологія, урологія, ультразвукова діагностика, клінічна лабораторна діагностика, кардіологія, педіатрія.

• Основні види послуг і заробітку: консультації лікарів, лабораторні аналізи, узд

• Основна спеціалізація – будь-яка діагностика (відсутність ризику і швидка віддача коштів – на думку керівників)

• Стандартний сайт, де написані «дежурные» фрази типу:

«Пацієнт – наш король», «все заради Вашого комфорту», «дороговартісне, нове, сучасне обладнання», «якісна медична допомога», «Прием ведут высококвалифицированные специалисты», «Здесь Вам помогут!», «лечим не болезнь, а человека».

• Продукт, який пропонують такі медичні заклади своїм пацієнтам звучить так само як і послуги в прайс-листі. Така середня клініка на справді має багато розрізнених продуктів , наприклад, «консультація гінеколога», «узд нирок», «IgM цмтомегаловірусу»…

• Пацієнти таких клінік вже звикли до такого підходу. Вони вже наперед знають про те, що їм запропонують цей неминучий набір послуг і що не факт, що допоможуть… Велика частина не закінчить своє лікування, хтось напише незадовільний відгук на форумі…

• Керівником такого медичного закладу є переважно лікар – професіонал з державного сектору, який також виконує роль лікаря.

• Більшість лікарів працюють за сумісництвом в державних медичних закладах

• Така модель не передбачає рекламні бюджети, бюджети на навчання персоналу, на спеціальне медичне програмне забезпечення

• Пацієнти обирають такі заклади за принципом «що ближче до дому/роботи»

Ось такий situation.

На запитання «що робити» напрошується відповідь – «починати думати по-іншому».

Починати думати не категоріями «переліку послуг в прайсі», а категоріями медичних станів, потреб пацієнта, спеціалізації, місця медичного закладу в загальному ланцюгу надання медичної допомоги за тією чи іншою хворобою. Думати про те, що насправді ми пропонуємо для пацієнтів, чому вони оберуть наше «узд нирок», в чому наша ключова компетенція, чим ми відрізнятимемось від інших.

Мені сподобався фідбек-коментар слухача нашої конференції, який сказав таке: «И особенно важно сейчас понимать, что потребители услуг дают возможность зарабатывать тем, кто сможет с одной стороны оказать качественную услугу, с другой стороны подойти к этому креативно».

* відрізняйтеся! думайте по-іншому!

]]> http://healthcare.management.com.ua/2010/02/12/be-different-think-different/feed/ 7 http://healthcare.management.com.ua/2010/02/10/y-eto-buduschee-ukraynskyh-medytsynskyh-reform/ http://healthcare.management.com.ua/2010/02/10/y-eto-buduschee-ukraynskyh-medytsynskyh-reform/#comments Wed, 10 Feb 2010 10:18:40 +0000 микола наглий http://healthcare.management.com.ua/?p=1040 С интервалом в одну неделю общественности Украины представлены два информационных материала посвященных путям реформирования Украинской медицины.

Сначала Председатель Национального Совета Украины по здравоохранению Н.Полищук 6.01.10 в «Украинской правде» опубликовал проблемную статью с символическим названием «Здравозахоронение». Невзирая на название, статья довольно оптимистическая, так как ставит проблемные вопросы, и мне в основном понравились предлагаемые в статье пути их решения.

Затем 13.01.10 года действующий министр здравоохранения В. Князевич на расширенном заседании Национального Совета озвучил стратегические намерения министерства здравоохранения по путям модернизации медицинской отрасли. Опубликованы они на сайте министерства.

Продемонстрированный 13.01.10 министром первый же слайд на расширенном Национальном Совете показывает отрицательный характер состояния здоровья Украинского населения и медицины по сравнению с данными Евросоюза. И хорошо, что министр В. Князевич не стал расписывать достижения возглавляемого им Министерства, а сразу перешел к поиску предложений: т.е. выхода из непростого положения, в котором находится здравоохранение Украины.

Замечу, что и Николай Полищук – не последний человек в той же партии что и министр В.Князевич, и имевший счастье или несчастье, какое-то время также находится во главе медицинского ведомства страны. И он как и министр так же предлагает стратегические выходы в своей статье. Но статья Н.Полищука и доклад В. Князевича имеют диаметрально противоположные направления по своему механизму реализации. Кто-то из них явно неправ.

Не думаю, что оправдано яростное нападение пана Князевича на организационно-управленческую модель Семашко (в ней первичная диспансеризация занимала своё достойное место). Критикуя, министр связывает её с устаревшей коммунистической плановой экономикой, а в то же время в своём выступлении несколько ниже уделяет всеобщей диспансеризации даже слишком много времени и внимания! Это чуть ли не главная предстоящая политика в медицинском реформировании отрасли. С этим я не согласен, не это сегодня главное!

Да, Украина стала жить по законам рынка, рынок соответственно должен быть и в медицинской отрасли. Но во всем мире – рынок медицины координируется государственными структурами. Имеются исключения соответственно и там. Главный нарушитель по исключениям, – это США. В этой стране господствует чистый медицинский рынок (исключение программы для престарелых, малоимущих и военных). И именно это господство медицинского, малоуправляемого рынка и является головной болью их нового Президента Б. Обамы. И он от предвыборных обещаний перешел к практическим делам и уже провел свои медицинские реформаторские задумки через обе палаты законодателей (конгресс и сенат).

Тем печальнее стандартная ошибка украинских правительственных и президентских структур: расширенное заседание медицинского Национального Совета состоялось за 4 дня до выбора нового Президента,  а должно было быть проведено на 4-й день работы Президента В. Ющенко.

Посмотрим на действия вновь избранного Президента Украины: когда у него дойдут руки и желание до проблем здравоохранения Украины в отношении стратегии и развития отрасли? В предвыборной президентской компании оба наиболее вероятных кандидата обещали сменить министра здравоохранения. Смена министра иногда и необходима, но не такая-же министерская чехарда, что происходит в Украине!

13.01.10 министр озвучил проект выхода из кризиса в медицине. Доклад явно готовило много специалистов, использовался опыт и результаты пилотных проектов, в том числе и по линии иностранных грантов, прежде всего Евросоюза. Поэтому имеется возможность проанализировать содержание предлагаемых посылов и наработок.

В. Князевич четко определил потребность в необходимых годовых финансах в размере 56 миллиардов гривен. Как ни странно, никто в Украине, включая и самого министра и его финансистов (экономистов в Минздраве явно не уважают), не сможет доказать с экономическими расчетами в руках, – реальность такой цифры.  Как и величину дефицита в 22 миллиарда гривен. Это все взято приблизительно. И не выдержит экономической проверки подготовленными специалистами.

Нельзя определить реальную медицинскую потребность в финансах для всей страны, не зная величины в гривнах подушевого норматива финансирования по поло-возрастным группам на одного жителя страны и не наложив их на демографические данные по стране. Возможно будет необходимо вводить в рисковую величину поло-возрастного норматива и поправочные коэффициенты связанные с местом жительства гражданина Украины по принципу “житель села-города”.

Все это можно получить после обработки электронных историй болезни, т.е после обработки больших объёмов иной информации. Но перед этим необходима предварительная работа по формированию «стандартов материальных затрат» о чем косвенно пишет Н.Полищук. Я четко знаю, что таких работ пока в Украине даже и не планируется!

Большая работа на первом этапе медицинских реформ предстоит по вводу в медицину современных общегосударственных тарифно — экономических систем, обеспечивающих для медработников страны возможность достойно зарабатывать в своей отрасли на жизнь. Многие «взяточные» технологии в таком случае отпадут сами собой.

А пока по ходу всего доклада министра – четко видна ориентация на сохранение административного управления отраслью. Стратегические ошибки положены в основу доклада!

Врачи общей практики, семейные врачи обоснованно признаются основой работы системы здравоохранения Украины. Внешне, все как во всем грамотно построенном медицинском мире. Но Украина решила в этом вопросе использовать тупиковый Российский опыт. Он явно отражает результаты поездок многочисленных делегаций из Украины в г. Самару для изучения их разработок по управлению врачебными семейными практиками.

Предлагается создавать Центры семейной медицины в рамках государственного управления. Умиляют фразы в министерском докладе, цитирую «… На базе районного поликлинического отделения создается аппарат управления Центром семейной медицины….». В каждом районе Украины появятся дополнительные администрации, — т.е. управление семейными врачами будет поставлено на приличную административную основу!

Все как у людей. Начальник, секретарша, водитель. Естественно по закону Паркинсона (о тиражировании бюрократии) плюс заместитель начальника и т.д и т.п.  Как только это будет сделано, так и начнется их (В.О.П.) уничтожение и бегство врачей от такой формы работы в первичном звене. Вопрос: а чем он, врач новой формации (т.е. общей практики) будет отличаться от нынешних участковых терапевтов? Только больше отчетности и бумаг наверх по восходящей. Если я не ошибаюсь по числам, то на сегодня украинские семейные врачи обслуживают уже 25 % населения страны. Интересно, заметило ли само население страны результат такого большого процента?

А где роль медицинского сообщества врачей первичного контакта ? Семейный врач даже не планируется как отдельная финансовая структура, а все остается прежним, — только вывеска другая. Вместо участкового терапевта теперь будет иное название: «врач общей практики».

Не получив финансовой самостоятельности, не вступив в договорные экономические отношения с различными Л.П.У., семейный врач не будет принципиально по-иному работать, не будет разрушен стереотип поведения нынешней участковой службы. До тех пор пока житель Украины не получит законодательное право на прикрепление к выбранному им врачу первого контакта, на право обращения в любую больницу Украины (с небольшими финансовыми личными доплатами в некоторых случаях необоснованных личных требований), до тех пор все будет так же безрадостно как и сейчас.

Да и в среде медиков будет усиливаться скепсис по отношению к этой новой формации, к этой явно прогрессивной форме обслуживания населения. Мы, как всегда, к хорошей идее обязательно намерены пристегнуть административную упряжку. Для успешной работы семейных врачей в первоочередном порядке необходимы более серьёзные приоритеты, чем изложенные министром в докладе -13.01.10 года.

1-е. Необходимо свободное прикрепление граждан к тем семейным врачам, коих они сами и выберут.

2-е. Необходимо выходить на поло – возрастные нормативы финансирования + учитывать поправочный коэффициент (житель города- села). И в этом нормативе финансирования определять процент средств приходящийся на врача общей практики по каждой поло-возрастной группе населения.

3-е. Вводить финансирование врачей общей практики для частичной (в %) оплаты лечения его больных в других секторах оказания медицинской помощи.

4-е. Наделить врачей первичного звена правом участвовать в процессе лечения своих прикрепленных в других секторах медицинской помощи. Особенно это будет касаться сроков лечения в стационарах.

А диспансеризация – важна, но необходимо понимать, что желание ею заниматься придет к врачам первичного звена через экономические регуляторы.

В докладе был озвучен министерский взгляд на пути поиска средств на оплату медпомощи. Решить вопрос о средствах с предприятий на медицинскую оплату возможно даже без наличия законов о медицинском страховании. Он лежит, прежде всего, в плоскости определения через специальные экономические расчеты величины усредненного минимального годового взноса на одного работника для обеспечения сотрудников данного предприятия необходимой медицинской помощью в рамках государственных гарантий. Сколько денег суммарно внесли, – на столько предприятие и может рассчитывать при оказании медицинской помощи. Это необходимо для старта медицинских реформ. Далее возможно подключение и более сложных страховых систем.

В своем докладе министр определил 3 пути по «рациональному использованию» (а я бы назвал — получению финансовых средств через их внутриотраслевое высвобождение).

1-й путь – нет возражений, что на первом месте в Украине должно стоять реальное медицинское реформирование (пилотное вначале, с поэтапным переносом на территорию всей страны). Соглашусь, что на втором месте должно стоять движение в сторону той или иной модели медицинского страхования.Но с третьим Министерским посылом нельзя согласиться ни в коей мере. Абсолютно солидаризуюсь с Н.Полищуком по этому вопросу. Министр же считает, что одним из главных каналов получения модернизационных средств должно стать «…Расширение сферы оказания платных медицинских услуг…». Я каждый год бываю в Украине. От друзей и знакомых, да и из других источников знаю, сколь уже велики объёмы оказания платных услуг в стране. Куда уж больше вводить платных медицинских услуг!

Я так и не смог понять кто прав, ознакомившись в Интернете с конфликтом двух известных мне Киевских медиков (конфликт В.Бедный – Н. Гульчий ). Так что нарастание неотрегулированного платного рынка — будет чудовищной стратегической ошибкой, это путь в беспредел в такой деликатной сфере — как здоровье людей. Необходимость запрета оказания в государственных, муниципальных ЛПУ платных услуг становится все очевидней.

Сторонники личного обогащения стараются этому помешать, оправдывая низким финансированием здравоохранения. Это от лукавого!

Нужно соблюдать принцип : хочешь заниматься дополнительным оказанием медицинской помощи, строй свою больницу и работай. Да, частный сектор, за который я всегда ратовал и выступал, должен иметь равные возможности в рамках программ Государственных гарантий. Но работать не на государственных площадях, а на своих собственных.

Как сегодня работает частный капитал внутри государственных Л.П.У.? Это чаще всего аффилированные с руководством этого же Л.П.У. структуры, созданные своими медицинскими руководителями для личного обогащения. Они путем несложных комбинаций активы Л.П.У. переводят в другую плоскость, размывают их, а затем вне Л.П.У. забирают активы и средства — себе любимым.

Нельзя в Украинских условиях, в условиях тотальной медицинской коррупции разрешать даже частичное применение частного здравоохранения на муниципальных площадях, на площадях государственных Л.П.У.

Несомненным плюсом в министерском докладе необходимо отметить стремление переподчинить в стране ведомственную медицину (оставив медицину СБУ, Минобороны, узковедомственные профилактические службы).

Мне не совсем понятен посыл о подготовке нескольких важных медицинских законопроектов. И из них– первым, несомненно, должен идти закон о том или ином варианте закона о медицинском страховании. Но рядом с ним (из доклада министра) уже готов к рассмотрению закон об оказании экстренной медицинской помощи ?! Мне кажется, что законодательные инициативы по такому нормативному акту должны находиться и быть увязаны с основным законом (т.е. О.М.С.) и до его принятия и утверждения президентом, разговоры о законе связанном с оказанием экстренной медицинской помощи, преждевременны – это просто разговоры, создающие видимость деятельной работы.

Министр В.Князевич считает, что необходимо осуществить несколько «пилотных» проектов в нескольких областях. Это интересный подход… Значит, у министерства имеется несколько вариантов развития медицинского реформирования. Вот на вышеуказанном совещании ( т.е. 13.01.10) и имел бы смысл представить медицинской общественности и прессе эти различия! Ошибки ведь будут чрезвычайно дороги, как в нравственном отношении, так и в экономическом.

Кто из разработчиков стоит персонально за каждым из возможных вариантов? Как и куда можно подать  материалы для возможности возглавить такие региональные пилотные проекты ? Я бы с удовольствием представил наш проект для пилотной апробации!

А сейчас послав Президенту/Премьер-министру/министру письмо, можно получить только отписку, да и то не всегда. Вот реальное отношение нынешнего Минздрава Украины к инновациям!

Алгоритм проведения необходимых стратегических действий на совещании должен представляться не общими полуфилософскими предложениями, а технологическими и логистическими  схемами и разъяснениями.

Абсолютно не согласен с министром В.Князевичем, что сплошная диспансеризация населения Украины сегодня так актуальна и вытянет «воз вперед». Денег потребуется много, а результата не получится. Имеются более первоочередные задачи. Учитесь на ошибках соседей, не делайте повторений.

В России 2-3 года этим, (т.е. диспансеризацией) — усиленно занимались. Министр Л.Шевченко регулярно и усердно перед телевизионными камерами докладывал Президенту В.Путину результаты диспансеризации детей и взрослых, с умилением озвучивал потраченные гигантские средства. А «где деньги (результат) ЗИН?!»

Да, будет много чего найдено, заболеваний у людей хватает, а дальше? Ни у государства, ни у населения на дополнительные операции, профилактические дополнительные госпитализации средств пока просто нет. Все обязательно заглохнет. Деньги на диспансеризацию будут затрачены большие, без изменения цифр смертности, да и продолжительность жизни в стране не вырастет.

Перед проведением массовой диспансеризации, вначале необходимо высвободить неэффективно используемые внутрисистемные средства, прокрутить несколько раз маховик хорошо работающей медицинской экономики, и лишь затем можно будет приступать к выборочной, а затем и  сплошной диспансеризации.

В странах с небольшими ресурсами (Украина) к средствам нужно относиться более бережно. Вначале структурная модернизация отрасли через ввод в Украинское здравоохранение экономических стимулов и регуляторов. Да и народу вначале дать возможность просто выжить.

Необходимо сделать нынешнюю Украинскую медицину экономически разумной, высвобождать внутрисистемные средства и поэтапно увеличивать объёмы медицинской помощи по программе государственных гарантий. Необходимо не забрасывать население лозунгами, а смотреть реально на состояние здравоохранения.

И практически в докладе игнорируется такой архиважный вопрос, как формирование конкурентной среды в украинском здравоохранении. И это при том, что на постсоветском пространстве только в Киеве перевели и издали работу, вышедшую из Гарварда под общей редакцией известного тамошнего специалиста (Майкла Портера и соавторов). И эта прекрасная работа посвящена именно формированию конкурентного поля в здравоохранении.

Именно экономически состоятельные медицинские тарифы, создание возможностей для медработников достойно зарабатывать в своей профессии, + работа здравоохранения в конкурентном поле, – будут теми лошадками, которые могут на первых порах вытянуть украинское здравоохранение из того положения, в котором оно сейчас находится.

Нельзя медицинскую помощь и её оплату сводить к наличию или отсутствию бумажки — направления. А для чего существует современная телекоммуникационная связь, электронная цифровая подпись и т.д.? Все эти технические средства могут снять любые недоразумения.

Главное в получение помощи- наличие у больного показаний к оказанию медицинской помощи, – которая входит в перечень программ гос. гарантий. Все остальное, это возможности технологий, а не формирование преград с целью вымогательства личных средств пациента!

Не стоит заранее создавать коррупционные поля для неприличных людей.

Довольно сложно комментировать предлагаемые Министром В. Князевичем будущие формы финансирования здравоохранения медицины. Все как-то сыро и не имеет экономического обоснования. Все больше похоже на философские размышления.

А тем временем Казахстан с 1.01.10 года пошел на создание Единой Национальной Системы Здравоохранения. И для этого создал Комитет по оплате медицинской помощи. Довольно жесткое решение, но оно имеет право на жизнь.

О глобальном бюджете – «имею слово сказать отдельно». Те страны, которые его когда то пытались применить, уже отходят от этих технологий. Да и нигде в мире технологии глобального бюджетирования себя не утвердили! В его основе – сознательное ограничение по объёмам оказываемой помощи. Для Украины — такие ограничения по приему больных, на ближайшие 20 лет вообще то неприменимы.Те господа из западных проектов, кто их усиленно рекомендует, пусть на опыте своих родных стран докажут их целесообразность!

Об оплате труда медработников:  в докладе говорилось много чего не столько интересного, сколько противоречивого. Оплату труда медикам предлагается делать из двух частей. Гарантированная и сменная части. Особенно смешная часть формирования заработной платы, – представлена под названием «сменная».

Копируют опыт России — в самом её худшем варианте!. В России на сегодня существует до 1000 (!) различных стимулирующих надбавок в здравоохранении. Надбавок такое большое количество, а основная масса медиков получает чудовищно мало в России.

Хорошо, иногда даже много, получают через личные контракты только особы приближенные тем или иным образом к первому лицу в конкретном Л.П.У. Это ли не разновидность медицинской коррупции под прикрытием столь непродуманных законов, освященных государственной властью!

Так нельзя строить систему заработной платы, в расчете на модернизацию всей отрасли!

Зарплату необходимо формировать на стадии создания тарифов, через включение в каждый тариф и доли по зарплате управленческих работников, обслуживающего персонала и остальных (прямых) участников производственного медицинского процесса.

Нельзя оплату труда заранее строить на «…. Формировании четких и прозрачных критериях объёма и качества труда….». Последние 20 лет в Украине на этом пути приличных результатов достигнуто не было, да их пожалуй административными методами и невозможно достичь!.

Был и новый хозяйственный механизм, были и другие столь же неудавшиеся распределительные технологии.

Достойная (заработанная) оплата при качественной работе плюс реальная конкуренция производителей медицинской помощи, лучше всяких контролирующих структур будут реально двигать Украинское здравоохранение вперед.

Медицинский рынок, чрезвычайно уязвим и он должен в обязательном порядке координироваться обществом в лице соответствующих структур.

Только государственные тарифы должны работать в такой сфере оказания медицинской. помощи. А сверх прибыль в случае её образования должна облагаться соответствующими налогами. И за их взиманием должны стоять строгие налоговые органы, – чтобы соответствующим налогообложением ограничивать рост цен на такие дорогостоящие виды медицинских диагностических и лечебных технологий.

Пора определиться с государственной стратегией. Слишком велика цена ошибки.

Николай Наглый – директор инновационной медико-экономической лаборатории,

автор сайта medreforma.org.ua

г.Мурманск, Россия

Якщо ви були на події, то мабуть скажете, що було цікаво. Але я вам скажу, що організовувати конференцію було не менш цікаво. По-перше, починалося з того, що самі організатори сумнівалися, що хтось виступить. Була вимога: управлінська ініціатива (не технологія, не медицина), яка дала чіткі результати або на ринку, або у фінансах, або у медичних результатах. Думалося, що в Україні немає кому похвалитися яскравими управлінськими практиками. По-друге, чомусь виникли сумніви, що якщо успішні практики і є, ними ніхто не стане ділитися. Конкуренти почують! Як же добре, що всі ці сумніви були розбиті в прах з самого початку. Вже за кілька місяців до початку конференції організатори мали повний список спікерів!

А сама конференція показала, що список цей був якісний. Ті, хто прийшов, почули чудові доповіді і купу питань до них. Якщо б мене попросили виділити, які з доповідей мені сподобалися найбільше, то я б назвав два виступи. Перший – Тетяни Міхнової, генерального директора медичних центрів Медісвіт. Не можу назвати конкретну цікаву думку, яку я почув – сподобався загальний дуже високий рівень розуміння управління, що рідко можна спостерігати в охороні здоров’я. Друга доповідь, яка особливо вразила – розповідь Тетяни Іскєєвої з Миколаєва про те, як очолювана нею клініка “Валео” пройшла шлях впровадження стандартів ISO 9001. Сам не люблю теми ISO, знаю про все неприємне і темне, що з нею пов’язане. Але тут більше ішлося не про цей стандарт. Я почув розповідь про те, як українська клініка пройшла нелегкий шлях до практичного розуміння процесно-орієнтованого управління і пережила справжню культурну трансформацію. Того, про що більшість чує в університетських аудиторіях як про управлінські досягнення західного світу, невелика некиївська клініка дійшла власним практичним досвідом. Я переконаний, ці вистраждані управлінські принципи залишаться в цій організації надовго.

Загалом був приємно здивований двома тезами, які звучали практично в кожній доповіді. Перша – управлінець повинен управляти. Друга – варто вчитися працювати із бізнес-процесами і покращувати їх. Хто б міг подумати ще 5 років тому, що такі тези стануть головним мотивом цілої конференції! Це дуже надихає. Українська охорона здоров’я показала, що хоче говорити, вчитися, бути відкритою. Саме такі люди і з таким настроєм роблять справжні, а не формальні реформи.

Такі висновки не можуть не піднімати настрій. А тому – наприкінці роблю вам сюрприз, а саме підбірку фотографій, яку ви не побачите у жодному звіті на жодному сайті =)

інна шимків (організатор) і її вільна хвилинка

Олег Миколайович Швець (доповідач) і його зв'язок із Жванецьким

Тарас Рудик (доповідач) і його відпочинок між питаннями

Мирослава Муляр (модератор) і її таємні змови з доповідачами

Валерій Павлович Кидонь (доповідач) і його методи впливу на аудиторію

Валерій Дмитрович Зукін та один з учасників і їхні досягнення у рибній ловлі

]]> http://healthcare.management.com.ua/2010/02/05/biznes-protsesy-nashe-vse-vrazhennya-vid-konferentsiji-suchasne-upravlinnya-ta-ohorona-zdorovya-2010/feed/ 3 http://healthcare.management.com.ua/2010/01/28/uroky-rosijskoji-ohorony-zdorovya-yak-ya-jih-prohulyav/ http://healthcare.management.com.ua/2010/01/28/uroky-rosijskoji-ohorony-zdorovya-yak-ya-jih-prohulyav/#comments Thu, 28 Jan 2010 09:47:35 +0000 єгор соболєв http://healthcare.management.com.ua/?p=1019 Вчора вирішив піти на публічну лекцію “Уроки реформ російської охорони здоров’я”. Проводила лекцію директор Асоціації російських медичних спілок з якості. Але вийшло так, що її “уроки” я прогуляв. Пішов на 15-й хвилині виступу після слів “У російської охорони здоров’я немає чіткої цілі і стратегії розвитку…”.

Я пішов, бо знав наперед, про що буде розповідати ця дуже приємна жінка. Дані ВООЗ із захворюваності, смертності, народжуваності. Актуальні проблеми галузі. Ряд державних програм. Поглиблення взаєморозуміння між усіма сторонами. Підвищення ролі лікаря у суспільстві. Ну і прочая.

Колеги, в Росії заклади охорони здоров’я знаходяться на “комунальному врядуванні”, за яке ми так боремося, з 1989 року. Програма обов’язкового медичного страхування діє з 1991 року. Проводяться потужні державні програми (і проводяться по-російськи адміністративно-дисципліновано). Фінансування галузі постійно росте. І що? Росія на пару з Україною замикають список Європейських країн за більшістю показників здоров’я.

І при цьому дозволяють собі таку розкіш, як протягом майже 20 років героїчних “діяльностей” і “заходів” не спромогтися дати відповідь на одне просте питання: “А яку охорону здоров’я ми хочемо?”. Яка мета усіх цих потуг усіх цих приємних і розумних людей?…

“У системи повинна бути ціль. Немає цілі – немає системи”. Це сказала людина, яка створювала “японське економічне диво”. Це диво було створене за кілька десятків років. Ми, як і росіяни, два десятки уже згаяли. Скільки ще будемо чекати?

Ось вам і головний урок російської (і української) охорони здоров’я.

Якістю, на думку Демінга є таке співвідношення

Якість = Результати  роботи / Загальні витрати

Все просто: відношення результату до витрат на його досягнення. Головна ідея в тому, що концентруватися варто на усій цій формулі. Тобто одночасно підвищувати результативність і зменшувати витрати. Але хіба можливо робити більше і краще, але дешевше?

Демінг вважав, що можливо. Для цього необхідно зменшити кількість непродуктивних для роботи виснаження, негативних емоцій, чвар серед працівників (збільшує результативність), одночасно зменшуючи кількість роботи, яка не створює цінності (англ. waste) (знижує витрати).

По-перше, як зауважив Демінг, в колективах організацій збирається велика кількість негативної енергії. Причина її виникнення — недосконалості систем, за які повинні нести відповідальність управлінці, але фактично завжди несуть прості працівники. Фактично Демінг говорив, що тотальна більшість проблем із результативністю — провина менеджерів. Адже неефективними є системи, а не працівники (яскраво ілюструє ці думки так звана “Гра з червним бісером”).

По-друге, серед процесів і робіт в організації як правило знаходиться безліч таких, які не додають жодної цінності для клієнта. Яскравими прикладами є, скажімо, контроль або повторне виконання однієї і тієї ж роботи. На думку Демінга, щоб скоротити витрати, необхідно знайти і ліквідувати такі процеси і роботи, а не знижувати платню працівникам. Масштаби економії за рахунок знищення безрезультатних процесів дуже серйозні. На практиці навіть у найкращих організаціях часто до 30% робіт відносяться саме до категорії “waste” – таких, що не створюють жодної необхідної клієнтові цінності.

Я довго думав, чому ці абсолютно прості істини так важко зрозуміти. Ось декілька головних причин:

1. Для цього необхідно кинути виклик традиційним уявлення про організацію. Наприклад, почати розуміти усю організацію як системи і процеси, а не у поняттях “начальник – дурень”.

2. Необхідно перевизначити роль управлінців. За Демінгом, проблеми із результативністю є проблемами систем, будувати які – робота менеджерів. Традиційно не прийнято піддавати роботу менеджерів постійному покращенню якості.

3. Постійне покращення якості — це зміни у культурі. Дуже тяжко переключитися із “зручної” для багатьох управлінців культури “контролю якості роботи працівників” на культуру “постійного покращення якості результатів процесів”. Нелегко із контролера і начальника перетворитися на партнера і наставника. Причому нелегко як менеджерам, так і працівникам.

Щоб зрозуміти Демінга необхідно кинути виклик деякими підвалинам власного світогляду, які глибоко вкорінені через поведінку. Але це та ціна, яку необхідно заплатити за суттєве покращення якості в організації на всіх рівнях. Але ж цю ціну не можна назвати непосильною, чи не так?

Одним із доповідачів на відкритті “Платформи.Свідомо” (відбувалося все в Києво-Могилянській Академії 15 грудня) був Сергій Подпрятов – хірург київської клінічної лікарні №1. Цей лікар практикує унікальний метод -  електрозварювання живих тканин тіла за методом, розробленим в інституті Патона. Вражаюча методика! Я був дуже здивований, що маємо таке в нашій країні.

Маю сподівання, що не далекий той час, коли нам буде що сказати і про унікальні управлінські досягнення в охороні здоров’я.