Сегодня на одном из интернет-ресурсов я встретила уже известную мне статью, посвященную медицинскому рынку и медицинскому бизнесу вообще. Я не считаю, что слово «бизнес» не нужно использовать применительно к медицине. Нужно. Слово «бизнес» означает не только «сделать деньги», но и «вести дело», т.е. организовать работу предприятия/учреждения таким образом, чтобы налицо были выгоды для всех участников процесса – от поставщиков до конечных потребителей и далее – до инвестора/собственника (обязательно).

Итак, я согласна с тем, что медицинский бизнес является бизнесом как таковым. Но создавать медицинский бизнес только потому, что в нем достаточно высокая прибыльность  (об этом также нередко можно встретить в соответствующих статьях или ТВ-передачах) считаю в корне неправильным.

В связи с этим и размещаю несколько абзацев небольшой статьи, написанной мною для медико-правового портала www.103-law.org.ua.   Вероятно, кто-то со мной будет не согласен, но на то мы и люди .

Тем, кто задумался об открытии частного медицинского центра стоит решить для себя несколько ключевых вопросов. Вопрос первый – определить для себя основную цель создания клиники, поскольку, разные цели требуют различных путей их достижения.

Например, если в основу проекта создания медицинского центра закладывается научная деятельность (и она является основополагающим направлением), то, скорее всего, следует создавать клинику, услуги которой будут доступны широким массам. Более того, возможно, в таком случае, стоит подумать о создании сети небольших по масштабу учреждений, а не одного крупного центра.

Если Вашей целью является создание уникального медицинского учреждения, деятельность которого нацелена на ведение самых сложных медицинских состояний или проведение уникальных по сложности операций, то в данном случае, разумеется, логичнее разместить такой медицинский центр в эпицентре событий, т.е. в регионе (городе, районе), наиболее приближенном к клиникам/больницам, которые могут направлять к Вам пациентов, либо организовать службу доставки пациентов из других регионов. Более того, Вам следует уделить особое внимание разработке эффективной системы отбора и мотивации персонала для Вашего медицинского центра, если, конечно, Вы не решили открыть клинику, где основным медицинским персоналом будут роботы.

Если Вы не являетесь представителем медицинского сообщества, но решили основать медицинский центр, Вам, в первую очередь, нужно досконально изучить рынок медицинских услуг региона, в котором Вы планируете работать, и его основные тенденции, а также привлечь экспертов к решению о будущем медицинском направлении Вашей клиники.

Если Ваша будущая клиника не является частью какой-либо социальной программы, то, скорее всего, это будет коммерческий проект. Но в случае с медицинским бизнесом очень важно не использовать медицину как путь заработка. Наиболее успешными на рынке (мы говорим о долгосрочной перспективе, а не о доходе в какой-то короткий промежуток времени) являются те медицинские центры, главной целью которых является предоставление качественных медицинских услуг. Если Вы планируете открыть магазин по продаже медицинских услуг, то, возможно, Вам следует не открывать медицинское учреждение, а вложить свои усилия и средства в какой-нибудь другой бизнес.

Елена Лепешина

исполнительный директор консалтинговой компании “МедЭксперт”

Друга могилянська «Наука при каві» справила дуже сильне враження. Представники страхових компаній, великих і менших приватних клінік та просто «пацієнти» зібралися, подивилися один одному в очі і спробували пошукати спільні точки дотику. На жаль, цих точок виявилося мало. Однак, на щастя, є бажання їх шукати. Але як і де? У цьому пості – спроба знайти відповідь.

Щоб пацієнти були здорові, здоровими повинні бути і медичні заклади, і страхові компанії. Але щоб досягти цього спільного здоров’я необхідно забезпечити кілька простих речей. Необхідно навчитися розуміти одне одного. Необхідно мати бажання. Необхідно подолати зовнішні труднощі, що неможливо без попередніх двох факторів.

Подолати нерозуміння

Перше найбільше враження, яке я отримав від дискусії на «Науці при каві»: сторони не розуміють і не чують одна одну. Якщо між страховиками і клініками ще є якийсь діалог, то пацієнтів взагалі ніхто не питає. Я навмисне спостерігав: чи заговорять сторони у своїх дискусіях про пацієнта. Не заговорили. Пацієнтам самим довелося звертати на себе увагу. Але якщо в межах могилянської аудиторії це було можливо, то як зробити це на ринку?

Гравці на ринку дуже зайняті, щоб знайти час і послухати пацієнтів. Але це найбільша помилка стратегічного масштабу, яку тільки можна зробити. Пацієнт приносить гроші. Відповідно, існування як страхового, так і медичного бізнесів залежить не від «продажників» і навіть не від генеральних директорів. Адже якщо завтра ніхто не купить полісів, і не прийде до клінік – навіть найгенеральніший генеральний директор лишиться без роботи. Як на мене, досить вагома причина, щоб як мінімум прислухатися до думки цієї третьої (а насправді першої) сторони.

А думка цієї сторони проста: дайте нам продукт, який нам потрібен і ми його з задоволенням купимо. Не дивлячись на це, страховики займають м’яко кажучи дивну позицію: «Ми не можемо. Для нас це задорого страхувати Вас по одному. І взагалі – це ви не хочете страхуватися, бо не турбуєтеся про своє здоров’я».

Подолати небажання

Але добре відомим є факт: не має слова «не можу», є слово «не хочу». І поки що, на жаль, страхові компанії наче радіацію випромінюють відверте небажання навіть поворушити пальцем, щоб запропонувати кількамільйонній аудиторії продукт, який вона готова(!) купити. Пацієнти ніколи не будуть «турбуватися про своє здоров’я», якщо під цією «турботою» страховики будуть розуміти необхідність платити суму від 5 тисяч гривень (розцінки на мінімальні пакети) за те, щоб у разі хвороби пацієнта відвезли до лікарні на швидкій і дали там аспірин.

От і маємо: мільйони людей купують і страхують автомобілі і одиниці – здоров’я. Такі вони, люди –про здоров’я не думають. Тільки що робити із статистикою росту фітнес-бізнесу, продажу путівок оздоровчого туризму, зрештою продажу велосипедів і лиж із сноубордами? Не дивитися на неї. Бо соромно.

Страховикам повинно бути соромно, адже сьогоднішня видимість розвитку страхового бізнесу – скоріше заслуга не компаній, а їх корпоративних клієнтів, які, будучи в більшості західними, швидше за традиціями і стандартами купують своїм працівникам соцпакети. А що відбувається на тих ринках, де треба справді прикладати  бізнесові зусилля? Там порожньо.

Подолати труднощі

Насправді, я не маю на меті критикувати страховий бізнес. Хочеться знайти рішення, яке допоможе йому розвиватися. Поки що цьому розвитку, як на мене, заважають три бар’єри: 1) небажання; 2) криза бізнес-моделі; 3) вузький кругозір, відсутність «голосу клієнта».

З першим я нічого зробити не можу. Чи хочуть страхові компанії отримати додаткові мільйони гривень від мільйонів клієнтів – залежить лише від них. Питання в тому – коли.

Але необхідно поспішати, адже відомо, що на сьогодні страховий бізнес увійшов у кризу самої своєї моделі. Модель медичного страхування, яке існує сьогодні, була створена ще у ХІХ сторіччі. З того часу багато чого змінилося. Люди стали жити довше, а хвороби стали здебільшого хронічними і неінфекційними. А такі хвороби дуже тяжко описати терміном «страхового випадку». Молодих і здорових людей стає менше, старших і постійно хворих – більше. Що з цим робити? На це є гарна відповідь у одній з моїх улюблених статей – класичній праці Теодора Левітта «Маркетингова короткозорість». Він знаходить причини криз моделей бізнесів у нерозумінні власне того, в якому ж бізнесі знаходяться компанії. Так, наприклад, криза залізниць у США відбулася через те, що вони не розуміли, що знаходять не в залізничному бізнесі, а в бізнесі транспортування, де їх перемагали не інші залізничники, а авіаперевізники, автомобільні і навіть телефонні компанії.

В якому бізнесі страхові компанії? Страховому? Фінансовому? Охорони здоров’я? Залишу це питання відкритим. Дам лише підказку: спитайте у клієнтів.  Дам ще одну підказку: я сказав «клієнтів», бо маю на увазі не лише пацієнта.

Якщо українські страхові компанії не почують клієнта, їх короткозорість буде поглиблюватися, аж поки все не закінчиться доволі сумно. Можна, звичайно, ще кілька років поборотися (хоча зараз це мало схоже на боротьбу, швидше – на очікування з моря погоди) за “VIP” клієнтів. А можна запитати себе: що я можу запропонувати іншим клієнтам такого, що їм потрібно?

Зробити це не важко, що довела вправа, яку запропонувала модераторка «Науки при каві».  Три групи присутніх – відповідно, «пацієнти», «клініки» та «страховики» повинні були відповісти і обґрунтувати, чи будуть вони у наступному році відповідно страхуватися, працювати із страховиками і працювати із клініками. Після того, як перша група відповіла «ні» (краще витратити гроші на check-up або фітнес), а друга відповіла «швидше ні, ніж так» (ми то хочемо співпрацювати, але факти нас від цього відмовляють), вийшла третя група. Вона, хоч і називалася «страховики», складалася із представників клінік, і устами Наталії Кундіної просто запропонувала кілька ідей дуже привабливих страхових пакетів. Після цього і «пацієнти», і «клініки» моментально загорілися бажанням працювати із страховими компаніями.

Вправа дуже наочно показала, наскільки простий вихід із ситуації: зробити зусилля (мінімальні!), запитати клієнта (він з радістю відгукнеться!), і запропонувати йому те, що йому справді необхідно. В результаті отримаємо і здоровий бізнес, і здорових пацієнтів!

Вчера прошла очередная “Наука при каві” посвященная оси “Частная клиника – Страховая компания” с названием “Страховой бизнес, медицина и пациент: есть ли общие точки соприкосновения?”. По свежим следам от встречи хотелось бы попытаться предложить несколько отличные для нашего отечественного бизнеса пути.

На мой взгляд, если проводить параллели с бизнесом, ось клиника-страховая компания на данный момент представляет собой исключительно схему продажи крупный опт – производитель. Об этом говорит и постоянное стремление страховых компаний получить максимальный бонус от клиники-производителя. А почему? Да просто потому, что они умеют продавать произведенное. Уж заранее прошу простить за резкость суждения, ситуация напоминает сцену из фильма “Обыкновенное чудо”. Там первый министр короля говорит по поводу умения принца-администратора обеспечивать им путешествие : “Правда делает он это не очень хорошо, но мы и этого не умеем”.

Да, при существующей ситуации на рынке еще есть возможность заниматься “перетягиванием корпоративного клиентского одеяла” на себя: вливая все большие средства в рекламу и усилия в удержание корпоративного клиента. Это около 3-5 % населения Украины. То есть, говоря категориями маркетинга – VIP и “middle+”. Причем от VIP клиентов лечатся в Украине в лучшем случае не они сами, а их родственники. Состоятельные клиенты и их семьи предпочитают обследоваться и лечиться за рубежом.

А как же middle и “middle-”, столь любимые и многочисленные (еще около 17-19% населения), спросите Вы? В том то и дело, что до них пока “руки не доходят”. Страховые компании пока не находят целесообразным и актуальным обращаться к ним с медицинскими страховыми продуктами, поскольку хлопотно и дорого. Это дополнительный штат, его содержание и так далее. Клиники же пока тоже не создали оптимальный для этих групп населения продукт, поскольку основными продажами занимаются те же страховые компании.

С моей точки зрения,вероятно, стоит начать совместный проект по выращиванию будущих клиентов. И начинать надо с профилактических анализов и диагностик. Check-up, господа, доступный от “чуть ниже среднего уровня” населения. ”Прошел обследование? Здоров? Поздравляем! Получи сертификат здоровья. Теперь тебе есть что предъявить работодателю. Ждем через полгода или год. И, конечно же, в случае травмы или эпидемии – всегда на страже и бдим! Может, семейную страховочку или программу желаете? Да не вопрос. Ой, Вы хотите в санаторий или профилакторий, на воды в Баден-Баден – да мы только рады Вам помочь. Можем еще порекомендовать следующие курорты на морях. Там точно нет эпидемий и море чистое, проверенное и рекомендованное. Вам туристическую страховочку на всякий случай? Пожалуйте!”

Также неплохо бы еще со средних классов школы проводить “Уроки здоровья” и не только по поводу зубных паст. Для садиков и начальной школы – перед поступлением в школу проводить обязательное обследование у вертебролога, мануального терапевта или остеопата (как ни назови). И не для галочки! Это – ваши будущие клиенты. Они хотят быть здоровыми, только об этом еще не знают.

Страховым компаниям не хватает корпоративных клиентов? А как же наши студенты? Лицеисты? Чем Вам не корпорация? Неужели родители откажутся оплатить малую толику чтобы родная кровиночка была под присмотром и здорова?

Вероятно для этого и надо собираться всем вместе и искать пути? А с идеями – всегда готов помочь. Ведь когда в порядке Вы, там и нам хорошо. “Когда доктор сыт – так и больному легче”, помните?

Вже 20 років я живу в Києві і весь цей час боюся, що, не дай Боже, здоров’я змусить мене звертатися за медичною допомогою. Причому, мене однаково лякає як сам факт захворювання, так і потенційна необхідності звертатися за допомогою до медичних закладів міста.

За моєї бутності студентом я взагалі не підозрювала про наявність приватної медицини. Навіть, якщо б я і знала про неї, я б не змогла звернутися до приватного центру через відсутність потрібних для цього коштів. До державної поліклініки намагалася не звертатися тим паче. Початок 90-х – не найприємніший період в нашій країні. А стан здоров’я населення і проблема забезпечення нашої медицини вже давно не є пріоритетними завданнями керівництва країни.

Із ситуації я виходила шляхом підвищеної уваги до свого здоров’я. Звичайно, одними із факторів були – молодість організму та непогане здоров’я від дитинства.

Час йшов, ситуація на ринку медичних послуг змінилася. Активно розвивається сектор приватної медицини. Кількість учасників ринку приватної медицини вражає. А якість – поки що ні. Звичайно, я маю на увазі не стільки якість обслуговування в певній точці медичного центру, скільки якість «медичного обслуговування» загалом.

Звичайно, в країні (чи окремому місті) є медичні центри, які надають якісні медичні послуги та/або якісне обслуговування пацієнтам, але таких центрів немає в районі міста, в якому я проживаю. Так само, відсутній медичний центр для мого маленького сина (правда, у нас був хороший педіатр в державній дитячій поліклініці, але тепер через хворобу він не працює, а іншого – довгий час не було взагалі). А ще медична допомога потрібна матері мого чоловіка, яка потребує постійного моніторингу стану здоров’я після інсульту, в зв’язку із підвищеним рівнем цукру в крові та підвищеним тиском.

На мою думку, якісне медичне обслуговування означає, крім іншого, також і те, що у кожного є впевненість в тому, що принаймні первинна медична допомога може бути надана швидко, якісно і за нею не потрібно їхати в інший район міста. Я мрію про мережу медичних закладів, пов’язаних як між собою всередині мережі, так і з іншими закладами з метою якнайефективнішого обслуговування пацієнта. Мрію про те, щоб якість обслуговування не знижувалася в результаті розширення мережі, а лікарі, обслуговуючи пацієнта, думали виключно про результат лікування – про цінність, а не про ціну, оскільки про ціну вже подумали менеджери закладу, а для лікарів розроблено ефективну систему мотивації. Мрію про доступність медичної допомоги для більшої частини населення, але щоб ця доступність не призводила до збитків закладу медицини. А ще мрію про чесну конкуренцію і про злагоду у всьому світі…

Ось такі, мабуть, неможливі бажання. Але ж мріяти можна, кажуть, що думки можуть матеріалізуватися…

Олена Лепешина, виконавчий директор

консалтингової компанії МедЕксперт

Отвечая на этот вопрос, прежде всего необходимо выяснить, по какому критерию определяется вид системы здравоохранения. По характеру связей параметров системы с окружающей средой – система здравоохранения является открытой, т.е. свободно обменивается энергией, веществом и информацией с окружающей средой. Невозможно представить себе закрытую систему здравоохранения. По своему происхождению она всегда является социально-экономической системой. Чем же отличаются системы разных стран?

По моему мнению, они отличаются только способом, которым они изымают и аккумулируют средства на достижение поставленных целей и на свое собственное содержание. Единственным источником этих средств для системы являются деньги потенциальных клиентов системы, которыми являются все граждане данного государства. Все остальные этажи системы – принципиально одинаковые у всех стран, разница только в способах и уровне мотивации участников и количестве посредников, через которые проходят платежи. Получается, что все многообразие организаций систем здравоохранения в мире на самом деле – единственный ее возможный вид?

Ну, хорошо, а какие виды еще возможны? Или, если еще точнее задать вопрос, чем должны отличаться разные виды систем здравоохранения, если они все-таки существуют?

Любая социальная система представляет собой материализованную иерархию ценностей данного общества, обставленную юридическими ограничителями и скрепленную между собой экономическими мотиваторами, которые играют роль положительных и отрицательных связей. Систему здравоохранения определим как:

способ организации жизни внутри биологического вида, имеющий целью обеспечения его выживания в данной среде и развития в соответствии с определенными им целями, использующий в качестве инструментов медицину и все социальные институты, получившие развитие в данном обществе.

Как же представить себе иерархию ценностей, индивидуальных и коллективных, в современном человеческом обществе? Первыми идут физиологические потребности, см. Табл.4.

Абрахам Маслоу в своей «Теории человеческой мотивации» (1954 г) определил базовые потребности человека, как иерархию ценностей:

1. Физиологические потребности: в еде, одежде, жилье, досуге.
2. Потребность в безопасности: потребность в безопасности; в стабильности; в зависимости; в защите; в свободе от страха, тревоги и хаоса; потребность в структуре.
3. Потребность в принадлежности и любви: жажда теплых, дружеских отношений, нужда в принадлежности к социальной группе, которая обеспечила бы его такими отношениями, семья, которая приняла бы его как своего.
4. Потребность в признании: необходимость ощущения собственного могущества, адекватности, компетентности, чувства уверенности, независимости и свободы.
5. Потребность в самоактуализации: стремление человека к самовоплощению, к актуализации заложенных в нем потенций. Это потребность развивать интеллектуальные способности.

Именно первейшими физиологическими потребностями граждан (пункты 1 и частично 2 по Маслоу) и занимается медицина и система здравоохранения любого государства на данном этапе развития. Признать этот очевидный факт означает признать, что именно система здравоохранения является становым хребтом экономики любой развитой страны, именно она обеспечивает страну работоспособным населением, т.е. такой ценностью, которой государство при всем желании не может купить за деньги. Так вот, я считаю, что основным критерием, позволяющим определить вид системы здравоохранения в общем случае, является именно то, насколько полно данная система удовлетворяет базовые потребности данного общества (с первого пункта по пятый).

Типы человеческих обществ различны, но базовые потребности каждого абсолютно одинаковы, ибо здесь мы имеем дело с инстинктами. Идентичность инстинктов (выживания, материнского и пр.) обуславливает идентичность систем ценностей всех ныне живущих людей, вплоть до племен Экваториальной Африки и Амазонии, живущих родо-племенным строем. Логичен вывод, что в обществе человеческих существ, достигшем определенного этапа, система здравоохранения может быть только такой, какой мы ее наблюдаем вокруг себя, ибо она вынуждена удоблетворять базовые, абсолютно идентичные, потребности человека. Принципиально иной система здравоохранения может стать только, если эти базовые потребности изменятся, но это будет уже другое социальное существо и другое общество.

__________________________________________________

*уривок з “Медицинская футурология”

Якраз перед вихідними, на минулому тижні, відбулося те, на що я особисто довго чекав. Перша за історію “Наука при каві” на тему охорони здоров’я. Хто не знає – “Наука при каві” це знаменитий традиційно могилянський формат інтелектуальних “тусівок” за чашечкою кави і, головне, цікавою розмовою з цікавими людьми. У мене завжди був пієтет до таких подій, а тут мені довірили бути модератором. Говорили про Health 2.0, спільноти пацієнтів у інтернеті, використання інтернету лікарями – про все, що вмістилося під назвою “Навіщо лікарі, якщо є Інтернет?”. Я отримав море позитивних емоцій від цікавих людей, цікавого обговорення і першого досвіду модерації. Цими емоціями і поділюся нижче.

Ну і справді, навіщо лікарі, якщо є Інтернет? Сміливе питання, трохи провокаційне, але з існуючими трендами розвитку присутності медицини в інтернеті, можливо, скоро це питання будуть задавати набагато серйозніше. Поки що в повітрі літають передвісники чогось значного. Пацієнти гуртуються в інтернеті навколо спільнот створених на основі спільних проблем. Інтернет наповнюється потоками вільної інформації на медичну тему. З’являються сайти, де люди самостійно можуть скласти враження про свій діагноз і вести свою медичну карту. Лікарі купують ноутбуки і поспішають зайняти своє місце в мережі.

Ставлення до всього цього в нашій країні

неоднозначне. Тому розмова була цікавою. Спочатку ми попросили трьох експертів виступити із висловлення трьох різних точок зору на проблему. Тетяна Конотопська, керівник порталу roditeli.ua пояснила мотивацію пацієнтів – чому вони ідуть до інтернету і створюють там спільноти. Лікар-онколог з Національного інституту раку Сергій Коровін пояснив, чому лікарі консультують через інтернет. А Денис Татаркін, заступник директора клініки “Медіком”, назвав аргументи щодо небезпек і одного, і іншого.

Дискусія була жвавою, але найцікавішою була невелика вправа, яку ми запропонували учасникам. Ми уявили 2015 рік і, розділившись на 3 групи, спробували візуалізувати позитивні і негативні розвитку інтернету в сфері охорони здоров’я; те, як пацієнти будуть використовувати інтернет у 2015 році; і як клініки будуть себе поводити в інтернеті за 5 років від сьогодні. Особливо цікаво було порівняти результати двох останніх груп, які “мріяли” незалежно одна від одної. Ось що з того вийшло:

У 2015 році пацієнти (тобто особисто учасники

групи) будуть користуватися сервісами визначення медичного стану, обирати лікарів та лікарні, користуватися телемедичними консультаціями, користувася онлайн медичними картками (на зразок Google Health), якщо вони стануть трішки зручнішими, легко отримувати допомогу за кордоном.

Що найцікавіше, представники “клінік” (серед яких було 2 справжніх менеджери клінік), сказали, що у 2015 році їхні клініки будуть: публікувати інформацію про здоров’я і хвороби, відкривати свої медичні результати в інтернеті (!!!), користуватися електронними медичними картками щоб підтримувати пацієнтів.

Чесно кажучи, я очікував подібних підповідей від “пацієнтів”, але аж ніяк не від клінік! Що ж, дай Боже їм здоров’я щоб ці кілька пунктів справді справдилися!

Учасники обговорювали ще один цікавий тренд, який я не можу не згадати. Це – зняття мовних бар’єрів і кордонів в медицині завдяки а) інтернет-технологіям б) знанню англійської в) технологіям перекладу. Що ж вийде – українські лікарі отримають серйозних конкурентів у особі закордонних колег навіть без того, що західні клініки фізично прийдуть в Україну! Якщо не у лікуванні, то принаймні у діагностиці вже є практично усі необхідні передумови, щоб українці могли запитати про власний діагноз у лікаря з США або Китаю (дехто так і робить, але таких одиниці). Це саме стосується і порівняння медичних результатів. Щойно українські заклади їх опублікують, стане доступною можливість порівняти їх із закордонними. Я особисто, дивлячись на такі перспективи, не відчуваю нічого крім оптимізму.

Який підсумок? Розвиток інтернету, перехід  туди лікування і “порозумнішання” пацієнтів за рахунок розвитку індивідуальної та колективної медичної обізнаності – неминучі як зміна пір року. Справа тільки в тому, як довго помічати/не помічати ці тренди і ставати/не ставати їх учасником. Бо одного дня можна залишитися на пероні медицини ХХ століття, пропустивши поїзд до охорони здоров’я 2.0.

____________________________________________

що написав про подію Ігор Дьяков, читайте тут

усі фото з події дивіться на Facebook

усі цікаві думки у twitter-трансляції читайте тут

на фото – згори донизу

1. Тетяна Конотопська, керівник порталу roditeli.ua

2. Андрій Набоков, якого ми всі добре знаємо

3. Ігор Дьяков, сайт improfi.com.ua

4. Сергій Коровін, керівник відділення пухлин шкіри і м’яких тканин Національного інституту раку

5. Денис Татаркін, заступник директора клініки “Медіком”

6. Наталія Попова та Вікторія Чуйко, портал “Здоров’я України”

Інформаційна ера  дала поштовх до могутнього походу в Інтернет. Не знаю, як в інших  галузях, а в охороні здоров`я, це явище неоднозначне. Зараз я  би хотіла написати про свій шлях пошуку.

З боку пацієнта – прекрасно, що можна відкрити сторінку та почитати відгуки про клініки та лікарів, пошукати додактову інформацію про діагноз або почути думку інших лікарів з приводу діагнозу. Звісно, є загроза отримати неперевірену інформацію. Хоча, у моєму досвіді використання інтернет-технологій серед великого масиву інформації я змогла знайти ту, що була релевантна, та відфільтрувала неякісну та хибну. Причому все це було досить швидко. На момент отримання фінального заключення місцевого лікаря я вже мала всі можливі варіації мого подальшого лікування і знала той шлях, який був оптимальним.

Спочатку я пошукала по українських та російських форумах, потім поспілкувалась зі знайомими, почитала профільні сайти. Відправила результати в одну з клінік за кордон. Потім зайшла на сайти міжнародних  спільнот. Там отримала найповнішу підтримку та супровід, а також відповіді на все, що мене цікавило. Хочу зробити комплімент закордонним ресурсам – вони значно раніше почали системну роботу з пацієнтами, при цьому розвантажуючи лікарів. Прописаність стандартних підходів до лікування пришвидшує процес надання допомоги, а це економить час та нерви. І нарешті, я отримала призначення свого лікаря. Він спокійно пояснив (для мене вже повторно), що і чому відбувається. Це підтвердило мою впевненість у правильності вибору подальших кроків.

Але так буває не завжди. Знаю, що лікарі часто взагалі  негативно ставляться до пояснення  того, що відбувається з пацієнтом, не кажучи вже про обговорення  варіацій лікування і спільного  прийняття рішення. Чому? Брак часу? Знаю, що лікарі в державних клінках можуть заробляти (неофіційно) більше за лікарів в приватних клініках. Чому ж тоді не приділити увагу пацієнту та послухати його, пояснити йому процес простими доступними словами? Адже краще пояснити ситуацію пацієнту зрозумілою мовою і тим самим зекономити час на додаткові питання щодо термінів.

Все одно – пацієнти стають все більш освіченими, можуть вільно володіти ключовою термінологією. Може це небажання зважати на пацієнта як на людину, яка “замовляє музику”? Може, це також великий попит, який забезпечує роботою всіх лікарів незалежно від їх професійних навичок та вміння спілкуватись з пацієнтами?

Насамкінець, одним з найприкріших моментів, які вже стали нормою є звичка пацієнта приймати ставлення до себе, як до хворого за своєю суттю. Пацієнт, який іде в лікарню, вже готовий, що до нього будуть ставитись як до людини нетямущої, яка прийме все, що їй дадуть. Але чи є лікарі тими богами, до яких варто так ставитися? Ось цікавий факт. Чого, як ви думаєте, лікарі найбільше бояться, будучи самі в ролі пацієнта? Виявляється, медичних помилок, непотрібних хірургічних втручань та можливості отримати інфекцію в лікарні. То чи є щось погане в тім, щоб пацієнти допомагали лікарям через власну освіченість?

Тож, підсумовуючи: пацієнти ставатимуть розумнішими і, звісно, будуть почуватися впевненіше щодо свого здоров’я. Питання залишається в наступному: як реагуватимуть лікарі?

З радістю повідомляю, що hm тепер має свій профіль на facebook! Це додає значно більше можливостей для нашого спілкування, адже:

• тепер hm може публікувати цікаві думки, про які варто написати пост або статтю, але нема часу
• кожен може стати шанувальником hm і легко публікувати свої думки/посилання/фото/відео на стіні профілю нашого сайту
• ви можете знайти багато цікавих контактів серед шанувальників сайту і встановити або підтримувати зв’язок з цими людьми
• ну і багато іншого, у що я сам ще не вник =)

Зареєструйтеся (якщо ще не маєте профілю) і станьте шанувальником!

Чи спричинені проблеми української медицини поганими лікарями? Я давно сумнівалася в цій тезі, а після відкритої лекції Андрія Масюка в Школі охорони здоров’я остаточно переконалася в хибності пошуку причин у лікарях. Відхилення в практиці – результат не поганих або не кваліфікованих медиків.

На цю тему одразу згадую фразу: «От ми підемо і хто прийде після нас?». Ці слова часто говорять лікарі з досвідом. В них вміщено одразу декілька проблем, хоча одночасно в цій фразі є і суттєва помилка.

Спочатку про проблеми. Проблема освіти лікарів. Я не вірю, що молоді лікарі значно менш розумово здібні до того, щоб вміти результативно лікувати людей. Значить система освіти хибить і втрачає потенційно талановитих лікарів. Значить вона спрямована не на пацієнта, який в кінцевому результаті освіти лікарів має отримати якісну допомогу.

Другою проблемою я назвала б саму систему надання медичної допомоги. Я не вважаю молодих лікарів апріорі більш байдужими до результату втручання в здоров’я пацієнта. Система побудована таким чином, що якщо ти хочеш із «спокійною душею» лягати спати щодня – ти мусиш робити свою частину роботи і забувати про наступний перебіг подій, які трапляються з пацієнтом. Ти мусиш лагодити машину, ти не мусиш лікувати пацієнта.

Тепер про помилку. Теперішні лікарі теж були колись молодими, і думаю старші лікарі говорли про них те ж саме. Але тут має бути усвідомлення, що молоді лікарі прийдуть і вони мусять робити свою роботу краще від попередників. І досвідчені лікарі повинні були б сприяти молодим лікарям. Хто б не прийшов на заміну – кількість відхилень в практиці не зміниться від одного лише бажання досвідчених лікарів якомога довше лікувати. Молоді мають кращий зір, координацію та можуть мати більше можливостей. Це незмінне правило життя, усвідомивши яке можна спокійно іти викладати у ВНЗ, ділитись досвідом з молодими лікарями тощо.

І наостанок, хочу повернутись до самої тези. Для того щоб слідкувати за відхиленнями в практиці треба мати стандарти та постійно переглядати та розбирати відхилення. З практики до теорії і навпаки.