Хворий чи пацієнт?
“Куда прьотє, бальной?!” — таке звертання часто можна почути від знервованого лікаря, медсестри і навіть санітарки :). І оте “бальной” засідає у (під)свідомості. Була собі звичайна людина, а коли потрапила до лікарні стала “хворим“. Кому від цього стане краще? А де, як не у лікарні шукають, те саме покращення.
Для лікаря робота полягає у лікуванні, а лікувати потрібно хворих. Хороший лікар, незалежно від його характеру й манери спілкування, виконає свою роботу. І це основний критерій, за яким він буде оцінювати власну діяльність. Природне прагнення самореалізації для лікаря та його совісті надзвичайно важливе. Для пацієнта ж на перше місце виходять ставлення персоналу лікарні до себе коханого. — “Ну як це мені можна… та ще й у такій грубій формі”. І не важливо, що перед цим лікар подивився 15 пацієнтів, 3 з яких були не зовсім адекватними. Кожен пацієнт очікує на особливе ставлення, й він його отримає. Правда, можливо у іншого лікаря чи іншій (можливо приватній) лікарні.
І якщо вважати відвідувачів лікарні хворими, то на перший план виходить, власне, терапія а не встановлення співпраці з пацієнтом. Мені особисто, таке звертання видається неоковирним і, можливо, образливим для когось. Я його намагаюсь уникати навіть у навчальній історії хвороби.
Може варто замість слова “хворий” вживати “пацієнт” й уникати будь-яких похідних з від нього? Нехай це буде, наприклад, історія пацієнта. Це не кардинальний спосіб покращити медичну допомогу, але не найгірший змінити спосіб мислення тих хто її надає ■■
статтю переопубліковано з блогу “Медицина як життя”
Andrey N пише:
полностью согласен и давно это предлагал. В русском и украинском языке слова “больной” и “психопат” пересекаются по своему семантическому значению. С этим необходимо бороться заменой самого слова. Но это займет, как мининум, поколение…
Бабушкин пише:
Безусловно, нельзя “кодировать” клиента на болезнь (больной, хворий, страждущий, даже пацик, пациент) – лучше уж назвать его посетитель, клиент, консультируемый.
Интересно было бы развить тему и об обращении к врачу, (лікарю, лекарю, лечцу, лечителю, медику, целителю, эскулапу, доктору, не говоря уже о цирюльнике, костоправе, кровопуске, знахаре, шамане, шарлатане, ворожее…). Полагаю, что “лікар”, происходит от слова “лічити” (считать), поскольку он сначала считал, сколько нужно капель принять, какая у больного температура, сколько, какую дозу давать пациентам; одновременно доктор должен был уметь считать сколько это лекарство стоит, сколько стоит его консультация, использованние его знаний – он считал заработанные на больных деньги. Вот так его и назвали.
А вот слово “врач” у меня тоже вызывает неприятные ассоциации – “враки” – от слова “врать”, т.е. говорить, в т.ч. и неправду. Вот по В.И. Далю: – Врать, вирать, вирзать, везить, верзти – лгать, обманывать словами говорить неправду, вздор, пустяки, небылицу, пустословить, молоть языком; хвастать, сказывать небывальщину за правду; клеветать. Проврался – проговорился. Лгун, обманщик, врун, врака, врахи, врачка… Ох как это похоже на наших лекарей, лікарів, которые ещё и отработали методику считать деньги на своей лжи. Думаю, что “доктор” – как раз и нужное название, которое должен носить тот же порядочный врач.
Бабушкин пише:
Ктати, “доктор” – от слова docio, дока – учить, учитель, мастер, мастак, знаток. Ах, как это правильно, старо и очень не хватает современным докторам – учить пациентов дорожить своим здоровьем, не говоря уже о том, что доктор обязан учить пациента правилам приема медикаментов, пищи, активному образу жизни, в т.ч. физическому, психическому, сексуальному, духовному, социальному.
АндрейН пише:
Врать – в старославянском языке означало говорить, заговаривать (болезнь). Врач – тот, кто заговаривает болезнь.