Чому українці погано ставляться до свого здоров’я: «моя хата скраю» чи «у сусіда хата біла»?
Ми – мешканці пост-тоталітарного суспільства. У нас – багатовікова традиція вірити, що хтось має за нас подумати, зробити щасливими, багатими, здоровими: чи то добрий «батюшка-цар», чи то президент, чи то міністр. З рештою, щонайменше, лікар має відповідати за моє здоров’я!
До того ж, коли тоталітаризму прийшов «кінець» і ми почали будувати вільне демократичне суспільство, на цьому шляху громадяни переживають безліч проблем та фрустрацій. Старі цінності втрачені. Нові виникають. Шлях до свободи і демократії – важкий і болісний. Легко зневіритись та вигоріти. Тому соціологи констатують явище аномії – втрати цінностей. В такій ситуації важко цінувати власне здоров’я. Навіть життя часом не дуже цінується.
А лікарю теж важко. Адже його покликання – лікувати. І не думати про організацію цього процесу. І не думати про гроші. Але не виходить. Зарплатня мала. Умови не задовільні. Тож і громадянин розуміє, що «совість треба мати»! Прийшов до лікаря – скомпенсуй те, що не змогла Держава забезпечити лікарю для гідного існування! Так і перетікають гроші з кишені в кишеню: від пацієнта до лікаря. Система самоорганізувалась! Нині ми маємо квазі-приватну систему охорони здоров’я. Недоброзичливу до пацієнта.
Чи є вихід? Є: належна система управління. Кожен знає: є хороші лікарні, а є погані. У нас, як правило, все залежить від «людського фактору». Проте, в гарно вибудуваній системі – будь це макро- чи мікрорівень – (рівень системи в цілому, чи рівень окремої організації) важливим є системний підхід, працюють принципи та правила, а не особисті уподобання, мотиви чи настрої людей. І вже напевно не зв’язки чи неформальні заохочення.
Ми всі є платниками податків. Навіть декларована безкоштовна вітчизняна медицина не є такою. І поки Держава Україна шукає шлях оптимізації гарантій економічної захищеності своїх громадян, пересічному громадянину час замислитись про збереження власного здоров’я.
На російських сайтах часто можна знайти критичні характеристики української ментальності та вдачі. Мовляв, такі вони вже люди: їх характеризує прислів’я «моя хата скраю». Ніби, негативна конотація, але ж, якщо кожна родина дасть собі раду, в кожній окремій хаті буде лад, то і в Державі, мабуть, буде порядок?
Мій колега, Олександр Саврук, керуючий партнер української компанії Група стратегічного консалтингу (Strategic Consulting Group) запропонував інший варіант метафоричного визначення українського менталітету: «у сусіда хата біла». Власне, йдеться про те саме! Але позитиву значно більше!
Це стосується кожного з нас, кожної родини, організаційного устрою, функціонування підсистем та систем – галузей народного господарства, до яких відноситься й система охорони здоров’я.
Сьогодні відчувається великий інтерес до управлінської оствіти, бо люди все більше починають розуміти потребу в розумінні принципів побудови систем. Виникають нові програми, в тому числі з управління в охороні здоров’я. Мабуть, сучасним керівникам закладів охорони здоров’я також хочеться мати «білі хати», як в сусіда?! Адже добре відомо, що при однаковій системі фінансування, регулювання, організації є лікарні добрі, а є – погані…
Тож, може кожен почне дбати про себе, власне здоров’я, про справу, якою займається, і професійне управління в охороні здоров’я колись з’явиться?
Loading ...
Жиравецький Тарас Миронович пише:
Відсутність прямої відповідальності, відсутність натяку на переживання по втраті потоків пацієнтів, початок відставання від сучасних технологій, велика економія не тільки на папері, а й у головах пацієнтів та лікарів призводить до феномену коли відпочинок закордоном є дуже якісним і дешевшим від вітчизняного неякісного на порядок. Єдине ми ще не навчились масово лікуватись за кордоном так як відпочиваємо. Ще кілька років і нас навчать і будуть праві: їздити на Лексусі за 100 тис доларів навчили чому не навчити нас врятувати своє життя чи когось з родичів за 5-10 тисяч доларів – це майже страхівка на авто до якого в Києві уже всі звикли. Не говорячи про ціни на оренду житла чи купівлю житла. Нажаль немає нічого вічного, і коли ми будемо дивитись як валиться лікарня тоді може хтось прийме насправді складні але конструктивні рішення по реорганізації цього збанкрутілого гіганта – державної медицини.
AndreyN пише:
на самом деле вся наша “элита” давно лечится за рубежом, да еще хвастается этим (особая форма патриотизма нашей элиты). Но плановая медпомощь и неотложная помощь – это две большие разницы, Изюмская охота очень наглядно это показала. Как бы наш олигарх не пыжился и строил из себя вершителя судеб, а есть большой шанс помереть после ДТП в грязненьком приемном покое маленькой районной больнички в руках скромного доктора, до которого щедроты олигархического государства как-то не дошли… Смерть уравнивает всех…
Igor Bulatov пише:
В банановых республиках,где среднего класса практически нет,но где есть немногочисленная элита и очень многочисленные люмпенизированные все остальные,отношение к здоровью среди населения -такое же,как в Украине.То есть,элита очень даже заботится о своем здоровье.И не жалеет денег для лечения.За пределами банановых республик.А люмпенизированному населению,у которого нет денег не то что на лечение за рубежом,но и на лечение у своих ,таких же люмпенизированных врачей,ничего больше не остается,как ситематически заниматься деструкцией собственного здоровья.Путем чрезмерного употребления алкоголя,курения,плохого питания и нездорового образа жизни.Поэтому,жители банановых республик живут на 15-20 лет меньше,чем жители стран,где имеется обширная прослойка среднего класса.
У которого,так же как и у элиты,имеется заинтересованность в сохранении и поддержании своего здоровья.Поскольку-здоровье,это единственная ценность,которая позволяет людям достойно зарабатывать на жизнь и относить себя к среднему или высшему среднему классу.
AndreyN пише:
насчет здоровья, как единственной ценности – это единственный случай, когда я согласен с Булатовым
)
inventor пише:
Прочитав название поста, я к сожаления, потерял нить в его середине. Автор затрагивает вопрос денежных отношений “врач-пациент” и по моему, упускает на этом фоне очень важную деталь. А именно – низкий, очень низкий уровень медицинской грамотности населения, если хотите, его полная безграмотность.
Ведь если касаться только организационных вопросов, то необходимо говорить о плохом отношении людей к нашей системе здравоохранения, а не к своему здоровью.
Наша безграмотность, а прежде всего в вопросах профилактики, ранней диагностики..и тд.- конечно же проблема государственного масштаба, и конечно же является функцией грамотных управленцев в сфере здравоохранения.
То, что многие, кто может лечится за рубежом – факт, однако надо понимать, что это всего несколько процентов людей! Но то что в ТОПовых журналах выходят статьи, пропагандирующие такое лечение (понятно что заказные), – это очередной гвоздь в крышку гроба Украинского здравоохранения
anna пише:
Ірена Грига:
“…Тож, може кожен почне дбати про себе, власне здоров’я, про справу, якою займається, і професійне управління в охороні здоров’я колись з’явиться?”
Респект та повна згода!