Лікарня швидкої допомоги. До неї дуже тяжко дістатися, навіть на машині, навіть на машині швидкої допомоги. Але люди туди дістаються, багато людей, занадто багато. Поруч – модерново-скляний кардіоцентр, який, ніби новий трактор з конвейєра на допомогу орачам, прийшов допомогти впоратися з роботою, під об’ємом якої ледве тримається трудяга-лікарня.

Лікарня – солідна, міська, клінічна. Величезна споруда із латаним-перелатаним екстер’єром, на якому то в одному місці, то в іншому, сяють контрастом “євро”пластикові вікна. Краї їх віконних прорізів, вкриті новою штукатуркою приємного кольору видають в глибині особливі “євро”палати або “євро”кабінети. Біля входу на територію – окрема автостоянка, на якій відвідувачу лікарні на авто не так легко знайти місце – автомобілі персоналу.

Перший поверх – величезний порожній хол, по краях якого, у напівтемряві – радянські мозаїки із високими, м’язистими, здоровими, мужніми людьми. Напевно, ці люди побудували лікарню. У дальньому кутку холу – два стільчики і дві гардеробниці непрацюючого влітку гардеробу. Вони доглядають вазони. Ще – чемно орієнтують у лікарні відвідувачів, які не бояться а) подолати шлях через хол, б) подолати його марно, підтвердивши свої сумніви, що довідок на тому кінці таки не дають.

В сторони від холу розбігаються коридори, обліплені по краях ледь не десятком різномантіних аптек. Між ними – їдальня з кількома столиками і прилавком. Біля прилавку – дорого одягнена жінка. У жінки – середній вік, шкіряна сумочка і золоті прикраси. За дальнім столиком – бездомний. У бездомного -складна система поліетиленових пакетиків, а в ній – обід.

Кілька поверхів на ліфті – відділення. Декілька їх. Перше – довгий як проспект коридор. По ньому в різні боки розминаються: флегматична прибиральниця, яка штовхає в інший кінець широку швабру; дві санітарки, які за безтурботною розмовою везуть на старій каталці сильно понівечену людину у бинтах і нічній сорочці. Друге відділення – це вам в протилежний бік. Перший коридор був не довгий. Довгий цей. Він безкінечний, вузький, низький і темний. Повертає праворуч і ліворуч, піднімається вгору і вниз. Вперед – далеко, назад – далеко. Більше схоже на підземелля в комп’ютерній грі STALKER. Але за дверима із знаками радіоактивності – не мутанти, а кабінети томографії.

У відділенні – хворі. Вони в лікарні мають: погані ліжка, спеку, тісні і темні палати, тяжкий стан. Але вони вдячні, і вони посміхаються. Вони не можуть не любити життя. Для тих хто не буде любити – інше, окреме і холодне відділення. Ще є лікарі. Вони суворі і жорсткі, не шкодують нікого: ні хворих, ні сестер, ні себе. Вони самовіддані і вони професіонали. На емоції не хворіють. Імунітет і до безглуздих смертей, і до безнадійних порятунків. Вони працюють, і хочуть працювати, і тримаються за роботу.

Тримаються хворі, тримаються лікарі, і тримається лікарня. Тільки тому вона ще стоїть. Вона і десятки таких як вона.