Вона, як пишуть у пресі, виявляється, не влаштовує українців. Причому не влаштовує вже давно: ще у 2001 році нам прозоро натякнули: “інтегральний показник якості складає 56%, хлопці”. Але тільки в минулому році українці в повній мірі зрозуміли “как страшно жить”. В результаті обрані українцями парламентарі призначили працівників міністерства, які одразу ж вирішили допомогти. І сподвиглися аж на 326 перевірок! В результаті цього героїчного вчинку було перевірено:  так, якість справді дуже низька. Українці, ви боїтеся не дарма!

Маю для українців дві ще гірші новини: 1) інтегральний показник якості “продукту” української охорони здоров’я такий, що його краще не вимірювати; 2) від перевірок МОЗу він не буде тільки погіршуватися. Вибачте що засмутив.

Не знаю, що означає інтегральний показник якості в медицині, але в інших галузях він відображає “відношення сумарного корисного ефекту від експлуатації або вживання продукції до сумарних витрат на її виробництво, експлуатацію і вживання”. Так от, якщо вважати “продукцією” послуги охорони здоров’я, а “сумарним корисним ефектом” результати для здоров’я пацієнтів, то, звиняйте, в динаміці інтегральний показник буде від’ємним.

А тепер скажіть, як можуть перевірки МОЗу вплинути на цей показник і його динаміку? Взагалі, хтось замислювався над тим, що впливає на цей показник? Якщо так – пишіть.

Ось як я розумію фактори впливу на інтегральний показник якості. Інтегральний, тобто загальний показник якості є фінальним результатом, який охоплює інші результати – медичні та економічні по лікуванню кожної з хвороб.

Від чого залежать ці медичні та економічні результати? Від організації лікування кожного з захворювань на всіх рівнях (від лікаря до обласної лікарні) і на всіх етапах (від профілактики до реабілітації). Очевидно, організацію лікування також можна виміряти показниками. Але їх ніхто вам не скаже. А навіщо?

Від чого залежать показники організації лікування? Взагалі – від чого залежить якість лікувальних процесів? В першу чергу – від людей, у них задіяних: тих, хто лікує і тих, хто організовує; їх професіоналізму, підготовки, освіти. Хто піднімає ці показники?

Без професійних кадрів не буде якісних процесів, без якісних процесів не буде якісних результатів, без якісних результатів не буде інтегрального показника. Все логічно і просто. Але хто міряє показники підготовки медичних і (особливо!) управлінських кадрів? Хто звертає увагу на показники процесів організації лікування? Та і медичні показники по хворобах мало хто може назвати.

Звідки взятися якості? Чому ніхто не хоче задуматися про це? Чому незадоволені українці сприймають на віру те, що якість пов’язана з перевірками її відсутності? Як говорили мудрі китайці, шлях у сто лі починається з одного кроку. Для незадоволених українців шлях до покращення якості медицини починається з простого кроку: навчитися задумуватися.