Медичне страхування та вітчизняна медицина. Чи буде світло в кінці тунелю?..
Українська медицина переживає далеко не найкращі часи, давно опинилась у глибокій кризі й потребує невідкладних реанімаційних заходів. І це факт. Теперішній стан галузі не влаштовує ні пацієнтів, ні медиків. Наша держава займає одне з перших місць у Європі за кількістю лікарів та лікарняних ліжок на душу населення, та й фінансування щорічно збільшується (31,2 млрд грн у 2008 році). А що змінилось? Стала краще працювати охорона здоров’я? Ні, як фінансувався медичний заклад, так і фінансується. Результат: скільки не давай, гроші в пісок. Пацієнт як платив за своє лікування, так і платить далі. Медикам — ні холодно, ні гаряче. Доки гроші не «підуть» за пацієнтом, тобто має оплачуватись надана медична послуга і, відповідно, адекватно (!!!) робота медичних працівників, толку не буде ніякого. У теперішніх умовах зробити це неможливо, немає законодавчої бази. Щоб оцінити усі досягнення вітчизняної медицини, необхідно зайти до будь-якої поліклініки чи лікарні, поговорити з пацієнтами та медичним персоналом, і все одразу стане зрозуміло. Картина не мажорна: убогість, роздратованість, песимізм та розчарування, смуток в очах і повна відсутність перспектив.
Україна увійшла в капіталізм (точніше — процвітаючий бардак дикого капіталізму), обрала ринкові відносини, стала членом СОТ. А де медицина? Загальнонародні вислови (на жаль, не друкують) так і напрошуються. Нинішню систему охорони здоров’я необхідно терміново змінювати, доки вона остаточно не розвалилась. Декому, звичайно, зміни в медицині не потрібні: медикам-монополістам (1–2 %), вони успішно «кують cash» і досить комфортно себе почувають; чиновникам, і від медицини в тому числі, які, промовляючи «ловись рибка маленька та велика», успішно риболовлять у бюджетному «ставку». Упродовж 17 років одні наміри, планування та розробки. Суцільне коливання повітря. Може, вистачить? Суспільство втомилось, пора діяти та приймати конкретні рішення.
Основною складовою реформування медичної галузі має стати запровадження обов’язкового медичного страхування (ОМС). Робити це потрібно продумано та помірковано, оскільки ці зміни торкнуться кожного громадянина. Страхова медицина вирішить питання гарантованості та доступності надання медичної допомоги, залучить додаткові фінансові ресурси в охорону здоров’я, дасть можливість медикам отримати належну оплату за свою роботу, тому що, як зазначив Василь Князевич, «стосунки перейдуть в економічну площину». Якщо цього не відбудеться, то ОМС нічого не змінить і всі зусилля будуть марними. Медики мають чітко знати: за що працюють, і що будуть мати від обслуговування кожного застрахованого. Працюєш добре та багато — відповідно й заробляєш багато. Період роботи на голому ентузіазмі вичерпав свої можливості.
Крім цього, ОМС втілить важливий принцип соціального балансу: багатий платить за бідного, здоровий за хворого. Доцільно звернути увагу й на те, що ОМС (у переважній більшості країн) не гарантує надання усіх медичних послуг, деякі послуги оплачуються або за рахунок добровільного медичного страхування, або за рахунок власних коштів пацієнтів. Ставлення суспільства до медичного страхування неоднозначне, в основному негативне. Чи по незнанню, чи по нерозумінню або з інших причин. Мабуть, все разом. Суспільство має зрозуміти, що альтернативи ОМС немає. Якщо все залишити без змін, то дуже скоро медична галузь припинить своє існування.
Слід констатувати, що вітчизняна медицина ще не готова до введення ОМС. Перш за все потрібно провести реорганізацію медичних закладів, внести зміни в їх організаційно-правовий статус, дати можливість самостійно заробляти гроші та їх використовувати. Розробити та затвердити стандарти надання медичних послуг, їх вартість (ринкову вартість). Прописати відповідальність лікарів, права медиків та пацієнтів. Підготувати відповідну нормативну та законодавчу базу. Визначити перелік послуг, що будуть надаватись безкоштовно за рахунок бюджетного фінансування, а також таких, що подаватимуться за рахунок медичного страхування. Все вищезазначене має стати підготовчим етапом перед запровадженням ОМС, і для реалізації цього потрібно біля 1 року. Над цим працює МОЗ і безпосередньо заступник міністра охорони здоров’я Ігор Яковенко, який курує питання медичного страхування.
Держава повинна визначитись стосовно моделі ОМС. Врахувати економічні можливості, політичну стабільність, ментальність нації, взяти найбільш позитивний досвід інших країн. Копіювати чиюсь модель недоцільно, вона не буде працювати. Із усіх варіантів медичного страхування, що існують в світі (бюджетна, соціальна, приватна), на думку вітчизняних фахівців та міжнародних експертів, для України найбільш прийнятною є бюджетно-страхова, яка передбачає різні джерела фінансування: бюджетне, обов’язкове та добровільне медичне страхування, платні послуги.
У Верховній Раді України зареєстровано 11 діаметрально протилежних законопроектів з ОМС, які визначають правові засади медичного страхування. Одні «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування», інші «Про обов’язкове медичне страхування». Перші передбачають дофінансування медичної галузі та створення фонду ОМС (або перепрофілювання фонду соцстраху по тимчасовій непрацездатності), який буде виконувати як функцію страховика, так і організаційно-методичну, контролюючу й загалом посередницьку діяльність між медичним закладом та пацієнтом. Другі — участь страхових компаній. Усі законопроекти мають своїх прихильників і противників, позитивні та негативні сторони, але ні один не був прийнятий Верховною Радою. «…Зважаючи на багато факторів, серед яких і міжнародний досвід наших колег, ми констатуємо, що жоден з них не зможе вирішити проблеми пацієнтів та працівників медичної галузі», — сказала Голова комітету Верховної Ради з охорони здоров’я Тетяна Бахтєєва на І Міжнародній конференції «Медичне страхування та реформування охорони здоров’я в Україні», що відбулась 15 квітня 2008 року в Києві. З цього можна зробити висновок: буде новий законопроект, дай Бог, останній, який врахує усі позитивні напрацювання попередніх законопроектів, європейський досвід, і реформи нарешті «розродяться». Потрібно знайти компроміс, іншого шляху немає.
З метою створення дієвої системи медичного страхування Ліга страхових організацій України (ЛСОУ) та Міністерство охорони здоров’я (МОЗ) розробили та подали на розгляд Держфінпослуг дві концепції запровадження ОМС в Україні. Вони подібні між собою, але мають і деякі суттєві відмінності. ОМС пропонується запроваджувати у декілька етапів, і, як відзначив міністр охорони здоров’я Василь Князевич, «держава триматиме руку на пульсі та керуватиме процесом». Важливим є те, і на цьому найбільше спекуляцій та непорозумінь, що жоден застрахований сплачувати страхові внески за власні кошти не буде. Бюджет та роботодавці — основні платники, за рахунок яких громадяни отримають медичне страхування.
Концепція ЛСОУ передбачає створення Медичного страхового бюро України (МСБУ) — гарантійний, координаційний та компенсаційний орган, засновником якого має стати Кабінет Міністрів України. Участь в ОМС будуть приймати тільки ризикові страхові компанії (СК, які займаються усіма видами страхування, крім страхування життя) і є членами МСБУ. Для вступу в МСБУ страховим компаніям необхідно мати широку сітку філіалів по всій країні та внести вступний внесок у розмірі 1 млн євро. Для цього, згідно з оцінками експертів, СК потрібно буде затратити біля 2 млрд гривень. Лайфові страхові компанії (страхування життя) не влаштовує такий підхід, оскільки вони практично відсторонені від участі в ОМС. Варто звернути увагу на те, що ризикове та лайфове страхування — це принципово різні види діяльності, в яких різні вимоги до резервів, збереження та примноження. «Головний недолік концепції — це принцип роботи, за яким не витрачені на компенсації платежі стануть відходити на користь СК. Ми вважаємо, що українці зобов’язані отримувати бенефіси: невикористані платежі повинні накопичуватися на користь клієнта, завдяки чому буде збільшуватися об’єм його страхового покриття», — зазначає голова правління компанії «Просто-страхування. Життя і пенсія» Галина Третьякова.
Що пропонує концепція МОЗ? ОМС має здійснюватись за накопичувальним принципом (суттєва відмінність від пропозицій ЛСОУ). Це дасть змогу кожному застрахованому, за умови відповідального ставлення до свого здоров’я, зекономлені та накопичені кошти використати на пенсійні програми або одноразові виплати. Джерела фінансування: запровадження єдиного соціального податку, частина коштів від якого піде на сплату медичного страхування; підвищення акцизних зборів на тютюн та алкоголь; введення єдиного невисокого за ставкою податку на активи для усіх суб’єктів господарювання (функціонує у 92 країнах світу). Хто буде посередником між застрахованими та медичними закладами? Створення централізованого фонду ОМС, який би акумулював страхові ресурси та сплачував медичні послуги, є недоцільним, оскільки він може бути ефективним тільки в невеликих країнах (Польща, Естонія тощо). У масштабах України, де щорічно реєструється біля 11 млн випадків лікування у стаціонарі та біля 500 млн звернень в поліклініку, робота такого фонду буде малорезультативною. Крім цього, такий фонд — додаткова монопольна структура і великий ризик корупційних дій. «…Такий варіант Україні не підходить», — зазначив Ігор Яковенко.
Концепція в першу чергу пропонує створити державну структуру при МОЗ — Агенцію, включаючи відповідний фонд та територіальні підрозділи. Положення про Агенцію затверджує КМУ. Цей орган виконавчої влади буде відігравати роль державного гаранта та функціонувати за принципами схожими з роботою Державного пенсійного фонду. У подальшому комерційні функції Агенції перейдуть в МСБУ. Повноваження Агенції: прогнозування обсягів медичної допомоги, розрахунки витрат для комунальних підприємств, організація процесу збору та розподілу коштів між медичними закладами, укладання договорів та оплата медичних послуг, проведення контролю надання медичної допомоги, аудит тощо.
Учасники ОМС (посередники між застрахованими та надавачами медичних послуг — медичними закладами): Агенція, спеціалізовані медичні страхові компанії (СМСК), лайфові страхові компанії (ЛСК) та лікарняні каси (ЛК). Що це означає? Кожний громадянин буде мати право вибору. Страхуватись, наприклад, в Агенції чи СМСК, або ЛСК чи ЛК. «Ми не маємо намірів насильно заганяти все населення ні в Агенцію, ні в страхові компанії…», — стверджує Ігор Яковенко. У чому буде полягати робота посередника? Якщо коротко, то в наступному: організація, контроль та оплата медичних послуг застрахованому (теж саме зараз роблять ризикові СК по добровільному медичному страхуванню).
Тепер більш детальніше про посередників. На Агенції та її територіальних відділеннях ми зупинятися не будемо. СМСК (будуть займатись виключно ОМС) в Україні немає, їх потрібно створити. Для потужних СК, які доволі успішно займаються добровільним медичним страхуванням і мають достатній досвід, це не проблема, хоча для цього потрібний час та значні кошти. Що стосується ЛСК та ЛК, то тут складніше. Перше. ЛСК не мають досвіду з медичного страхування, оскільки відшкодовують кошти по факту настання страхового випадку, тоді як ризикові СК (добровільне медичне страхування) сплачують вартість наданої медичної допомоги безпосередньо медичним закладам/аптекам, організовують та контролюють процес надання цієї допомоги. Друге. Для того щоб ЛСК змогли брати участь в ОМС, потрібно внести зміни в Закон «Про страхування» (відповідні зміни вже розроблені і в найближчий час будуть подані у Верховну Раду), що передбачають класифікацію страхування життя — страхування життя, пенсійне страхування, інвестиційне та безперервне страхування здоров’я. Діючий Закон «Про страхування» передбачає тільки довготривале страхування життя (терміном від 10 років) з обов’язковим ризиком смерті. Відносно ЛК. Вони будуть створюватись в рамках великих корпорацій, під егідою галузевих або незалежних профспілок, територіальних та релігійних громад. Зараз ЛК забезпечують своїх застрахованих (членів ЛК) медикаментами та медичними матеріалами (частково чи повністю) під час настання страхового випадку. Усе, крапка. Як вони будуть організовувати та оплачувати надання медичних послуг своїм застрахованим і за які кошти, включаючи створення резервів, утримування штатів тощо, сказати важко. Концепція передбачає, що здійснювати свою діяльність ЛК зможуть на підставі відповідної ліцензії, при виконанні певних встановлених вимог до статутного капіталу (???), кількості учасників, фахівців і т.д..
Річний страховий платіж за одного застрахованого, згідно з розрахунками МОЗ, не буде перевищувати 1000 грн. Передбачається надання авансів (передоплата медичних послуг) медичним закладам, для того щоб вони мали обігові кошти для придбання медикаментів, оплати зарплати, комунальних послуг і т.д. ЛСОУ пропонує аванс у розмірі 25 %, МОЗ — 60 %. У цьому питанні необхідно знайти «золоту» середину, наприклад, 35–40 %. Яким чином буде проводитись оплата медичного страхування? Для усіх підприємств, установ, організацій та приватних підприємств буде визначений сумарний розмір відрахувань на медичне страхування (затрати відносяться на валові витрати платника). У подальшому ці кошти розподілятися наступним чином: одна частина (остаточний варіант буде встановлено Законом по ОМС) сплачується у фонд Агенції при МОЗ (для щомісячних авансових платежів медичним закладам і створення резервних внесків з метою здійснення вирівнювання та покриття можливого дефіциту у окремих територіальних одиниць), друга частина відповідно до вибору кожного застрахованого — Агенції, СМСК, ЛСК або ЛК.
По підрахункам для повноцінного функціонування ОМС потрібно щорічно біля 30 млрд гривень. Зрозуміло, що на початку не буде таких коштів, і починати прийдеться десь з 10 млрд грн. На першому етапі до ОМС, який має тривати біля 2–3 років, будуть залучені тільки працюючі громадяни та приватні підприємці. Також в ОМС будуть брати участь поліклініки та стаціонари обласних і районних центрів, заклади загальнообласного характеру, які набудуть статусу університетських клінік, ряд спеціалізованих закладів та приватні клініки. На першому етапі не будуть залучені наступні медичні заклади: станції швидкої допомоги, пологові будинки, дитячі стаціонари та поліклініки, психіатричні та туберкульозні лікарні, станції переливання крові, госпіталі інвалідів війни, високо спеціалізовані загальнодержавні центри. Пенсіонери, безробітні, студенти, діти до 18 років долучаться до ОМС за умови прийняття на законодавчому рівні підвищених ставок акцизних зборів (тютюн, алкоголь) та введення податку на активи. За рахунок цих цільових коштів буде забезпечуватись медичною страхівкою вищезазначені категорії населення.
На другому етапі ОМС буде охоплено ціла низка медичних закладів, включаючи загальнодержавні, спеціалізовані центри, педіатрія, станції швидкої допомоги, сільська медицина та майже все населення України, за винятком окремих категорій: інваліди війни, засуджені тощо. Кожний застрахований буде мати відповідний поліс і відкритий рахунок, на якому будуть накопичуватися внесені кошти.
Після ознайомлення та детального вивчення обох вищезазначених концепцій, Держфінпослуг розробив свою концепцію запровадження ОМС в Україні, яка в основному базується на пропозиціях МОЗ. Зараз вона проходить узгодження в міністерствах та відомствах. Держфінпослуг, МОЗ та ЛСОУ приступили до підготовки законопроекту по ОМС, який після затвердження КМУ буде поданий на розгляд Верховної Ради України. «І тільки після прийняття цього закону можна буде говорити про запровадження страхової медицини», — сказав заступник міністра охорони здоров’я Ігор Яковенко.
Але в державі чергова політична криза і чим усе закінчиться не знає ніхто. Нова коаліція чи нові вибори? Коли повноцінно почне працювати наш законодавчий орган, відомо хіба що одному Богу. І коли дійде черга до розгляду законопроекту по ОМС, також невідомо. Знову боротьба за владу, «гризня», суцільний бруд та повна незацікавленість слуг народу. Хоча б трохи подумали про свій народ. Суцільне «Маски-шоу», не більше. Як вже набридло все це. А так хочеться отримати відповідь на запитання: то коли ж ми побачимо світло в кінці тунелю?..
Loading ...
GREG пише:
Когда читаешь рассуждения по поводу необходимости медстрахования, просто диву даешься, как люди далеки от самой системы и как выстраивается абсолютно неэффективная структура.
Что стоит за этим? Элементарное не понимание финансовых потоков, или заинтересованность страховых компаний в овладении бюджетными средствами.
Можно только с уверенностью сказать, что денег в больницах и поликлиниках больше не будет, а вот страховые компании обагатятся значительно. Выход один жесткая организаторская вертикаль от ,Киева до кацапетовки, настроенная на достижение определенных результатов в состоянии даже не общественного здовроья, а прежде всего организации оказания медицинской помощи.
павло ковтонюк пише:
Мне кажется, понимание финансовых потоков есть. А понимания эффекта нет. Я еще не видел никого, кто мог бы на цифрах объяснить выгоды от ОМС. Все только на словах. А вот финансовые механизмы как правило детально проработаны. Но я считаю, что это не из-за того, что вокруг враги и коррупционеры. Просто выучены так наши люди. Хорошо разбираться в механизмах и не смотреть на суть и назначение этих механизмов.
Насчет организаторской вертикали – она ж вроде УЖЕ у нас есть…
AndreyN пише:
нету, нету у нас никакой вертикали, одна горизонталь, и то какая-то кривая…
Олег пише:
А Ви, шановний пане Андрій, правдоподібно, бачите і вертикаль, і горизонталь, і це, що між ними… Дай-то Бог… Впереді у нас (УРА!!!) виключно правильна вертикально-горизонтальна, і, як Ви стверджуєте, трохи крива українська медицина…
Запмтання до автора GREG: Ви практикуючий лікар? Якщо ні, то просив би Вас не давати таких коментарів. Якщо лікар, то мені Вас шкода…
Бабушкин пише:
Я бы хотел, чтобы у нас была страховая медицина, хотя бы для того, чтобы врачи перестали мздоиствовать, издеваясь морально над собой и материально над пациентами. Но в России уже давно страховая медицина, а подношения врачам не прекратились, да и зарплата от этого у них не увеличилась (там другие, нефте-газовые доплаты).
Теперь о тормозах. Ви, щановний Олеже, пов’язані якимось чином з біснесом? Знаєте, що таке податки, скільки їх існує і скільки на це йде з прибутку; і скільки повинно їх бути для розвитку легального бізнесу? А якщо ще додати один податок (страховий), та ще й період розвитку підприємства чи кризи, то яке це буде навантаження на бізнес? Чи витримає він таке? І це при тому, що у нас в Україні одне з найбільших податкових навантажень і найзарегульоване. А ви врахували менталітет українця – він не буде платити за своє здоров’я авансом, його ніхто не заставить цього робити. І держава з цим не справиться – вона бідна для страхової медицини поки що – у нас пенсіонерів, дітей, держслужбовців, військових більше в рази, ніж працюючих, приносячих державі прибуток.
І демократія у нас лише на словах, доки існує недоторканість, Феофанія…
Вихід є – це розвиток приватної практики, в т.ч. і частково в самій державній системі, структурі охорони здоров’я.
Олег пише:
Я, шановний пане Бабушкін, лікар, оперуючий хірург стаціонару. і за сумісництвом впродовж 10 років займаюсь медичним страхуванням в одній із потужних страхових компаній. Це перше. Друге. Доки медпрацівник не буде мати належної оплати за свою роботу, ніякі реформи нічого не дадуть. Медпрацівник не може бути ЖЕБРАКОМ і, вибачте, частково “повією” (життя заставляє). Жаль, що нашій “політеліті” наср…… на медицину тощо, бо вона їх не стосується. Вони живуть на VIP-планеті і вирішують виключно свої інтерси, а за народ “думають” виключно перед виборами. В Росії медстрахування є, але воно далеко не відповідає європейським стандартам. Шляхом Росії нам йти немає потреби, бо зайдемо у глухий кут. Третє. Стосовно податкового навантаження. Я хоча і лікар, але, повірте, достатньо добре розбираюсь у податках. Четверте. Наша демократія – одна назва, для одних “білих та пухнастих” є, для других – “біомаси” існує виключно на папері. Стосовно приватної медицини. Я за обома руками. Виникає одне запитання: хто буде за це платити?.. Коротше кажучи, є над чим подумати та попрацювати, і дай Бог з позитивним результатом. Але дивлячись на “бурну” діяльність уряду тощо, виникають дуже великі сумніви щодо конструктивних змін у медицині.
Бабушкин пише:
//Доки медпрацівник не буде мати належної оплати за свою роботу, ніякі реформи нічого не дадуть.// – Може саме тоді необхідно буде впроваджувати страхову медицину?
AndreyN пише:
Рассматриваю ситуацию так и этак, и думаю вот что. Кризис нарушил все планы по реформировнию чего-либо (и не только медицины). Все, время упущено. Пока не минет кризис – реформ никто не начнет, все будут спасать свои “свечные заводики”. Сделают то, что уже пытаются сделать в Киеве – просто подтереться ст49 Конституции и общественным мнением и явочно введут цены на медуслуги в госучреждениях. Проблема в том, что удержать эти цены в разумных пределах государство не сможет (нет механизмов), цены самопроизвольно начнут расти и достигнут таких высот, что частные клиники до такого бы никогда не додумались, ибо медуслуги очень сильно монополизированы внутри городов. Представляете себе единственное на весь город хирургическое отделение, и какие там будут цены?
Спрогнозировать, что будет собой представлять наше здравоохранение на выходе из кризиса, и будет ли оно вообще – задача на ближайший период…
Leonid Voloshenko пише:
Сразу подчеркну, что я не являюсь противником страховой медицины, а даже наоборот – “за”. Но при этом у меня возникает ощущение, что в попытках изменить жизнь к лучшему мы часто подменяем понятия. Для того, что бы улучшить качество системы, нам необходимо внедрять механизмы РЕГУЛИРУЕМОГО РЫНКА медицинских услуг. Если мы внедрим страхование, но не обеспечим должное функционирование рынка (что очень даже возможно!), то это вредная и бесполезная затея, которая только усложнит нам жизнь. Напомню, что рыночные модели здравоохранения функционируют и там, где здравоохранение бюджетное, а не страховое (например, Англия, Италия…). Кто-бы ни ругал эти страны, но приходится признать, что качество системы там получше нашего. Именно потому, что там рыночная система (регулируемая). Нам следовало бы больше уделить внимания продвижению идей РЫНКА чем идей СТРАХАВАНИЯ. Может быть тогда мы добъемся большего успеха в реформировании нашего здравоохранения.
Igor Bulatov пише:
Медицина Украины уже давно по сути своей рыночная.Одна беда-рынок то черный.И как все товары и услуги,продаваемые на черном рынке,претензии к качеству и цене не могут быть предъявлены.Черный рынок наносит серьезный ущерб не только экономике страны,но и ментальности его участников.Черный рынок в сфере медицины напоминает игру в русскую рулетку.Все участники черного медицинского рынка рискуют.Хотя покупатели (пациенты)рискуют в значительно большей степени,чем продавцы (врачи).Основная движущая сила черного медицинского рынка-нищета украинского населения и отутсвие государственного финансирования медицины Украины.Существование черного медицинского рынка не только криминализирует врачей,но и превращает их в профессиональных врунов(брехунов). Неизбежное преувеличение своих профессиональных способностей (профессиональная брехня) для выдуривания денег из пациентов вытесняет стимулы для реального профессионального роста и совершенствования.Это при практически полном отсутствии в Украине системы последипломной подготовки и потрясающей профессиональной безграмотности украинских врачей.
То небольшое число украинских врачей,которые перешли из черного медицинского рынка в частные клиники,существенно не отличаются по уровню своего профессионализма от их коллег с черного рынка.
Олег пише:
“Нам следовало бы больше уделить внимания продвижению идей РЫНКА чем идей СТРАХАВАНИЯ. Может быть тогда мы добъемся большего успеха в реформировании нашего здравоохранения.”
Згідний. А хто це пропустить? Невже парламент та уряд на це піде?.. Ой як сумнівно.
Leonid Voloshenko пише:
На жаль, мушу погодитись з Ігорем та Олегом. Але як змінити становище? Політично доцільно з практичної точки зору говорити про збочений (чорний) ринок медичних послуг. Треба визнати те, що він в нас є, але підлягає реформуванню. А далі – технології управління змінами. По-перше, треба визначити соціальні групи, що зацікавлені у змінах… і т.д. Я розумію, що легше сказати, ніж зробити…
Олег пише:
“Я розумію, що легше сказати, ніж зробити…”
Вм все правильно розумієте, пане Леонід. Але хтось має почати. Хто?…………………..
Leonid Voloshenko пише:
Кожна людина на своему місті має робити те, що може. Може це виглядає трохи як у Біблії, але нічого краще я не можу вигадати. Сам я роблю все, на що здатен.
Andrey пише:
Девиз тамплиеров: Делай, что должно – и будь, что будет.
Leonid Voloshenko пише:
Да, именно так
Igor Bulatov пише:
Интересно,сколько таких тамлиеров среди украинских врачей?Которые заинтересованы в появлении реального и вытеснении черного рынка медицины?
Наверняка очень немного.Подавляющее большинство потихоньку торгует на черном рынке.Причем торгует явно товаром низкого качества и никак не соответствующим standards of care современной цивилизованной медицины.
Покупатели тоже не заинтересованы.Большинство из них предпочитают рисковать своим здоровьем и жизнью,покупая услуги на черном рынке медицины.
На реальный рынок у подавляющего большинства населения Украины просто нет денег.У тех,у кого деньги есть,украинской медициной предпочитают не пользоваться.
А для медицины неимущих у украинского государства денег просто нет.
У неимущих же(по украински,злиднiв) не может быть никакой другой медицинской страховки,кроме как государственной.
Leonid Voloshenko пише:
Заинтересованны в “нормальном медицинском рынке” , в первую очередь, широкие слои бедного населения и средний класс. К сожалению, эти слои насления у нас пока не имеют реального политического влияния на процессы в государстве. Они не консолидированы, у них нет своего “политического рупора” – партии, которая отстаивала бы их интересы. Наши коммунисты и социалисты – маргиналы. Другие – популисты. А те, кто реально способен что-то делать, отстаивают интересы финансово-олигархического капитала, причем каждая партия – своей группы.
Таким образом я подчеркиваю, что то, что происходит у нас с медициной, только отражение в капле воды более широких проблем нашего общества, государства в том числе.
Бабушкин пише:
Олег пише:
“Нам следовало бы больше уделить внимания продвижению идей РЫНКА …”
Полагаю, что решение проблемы находится рядом, а мы просто его не видим или не желаем видеть. Вот одна из идей. Средняя зарплата врача должна быть не ниже (считаю, что должна быть на порядок выше), чем средняя в промышленности (Закон – Основы законодательства…). Пусть это будет 3 тыс. грн. Государство не способно выполнить Закон (бедное), поэтому платит только 1 тыс. грн. Но врач работает на 3 тыс. грн. Значит на 2 тыс. он пашет вхолостую, т.е. как раб. Если же решать вопрос по справедливости, то логично было бы работать врачу на эту зарплату треть рабочего времени, а остальное время он мог бы использовать для работы врачом, но платно и легально (с лицензией, налогами, льготной арендой). И пусть кто-то скажет, что это не справедливо.
Олег пише:
“Но врач работает на 3 тыс. грн. Значит на 2 тыс. он пашет вхолостую, т.е. как раб. Если же решать вопрос по справедливости, то логично было бы работать врачу на эту зарплату треть рабочего времени, а остальное время он мог бы использовать для работы врачом, но платно и легально (с лицензией, налогами, льготной арендой). И пусть кто-то скажет, что это не справедливо.”
Яким чином цю пропозицію можливо реалізувати? Сказати головному лікарю? Фантазії… Не подобається робота в державному медзакладі – заяву на стіл, і допобачення, прошу йти працювати приватно. Так що Ваша пропозиція, на жаль, нездійсненна.
Бабушкин пише:
Вот здесь я кое-что нацарапал: http://experts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ID=11327
Олег пише:
Стаття цікава, і по багатьох пунктах я згідний з Вами. Але є одне питання, відповіді на яке я не отримав: хто буде оплачувати платні послуги? Наші громадяни, більшість з яких є ЖЕБРАКАМИ?..
Бабушкин пише:
Не ламайте собі голову, шановний пане Олеже. Для таких жебраків і існують державні безоплатні послуги. А якщо декому буде не до вподоби чекати в черзі, або виникне бажання отримати більше уваги від лікаря, то підуть на платний прийом. Хоча і цього в тому проекті не повинно бути. Тому що і на безоплатному прийомі лікар, заради свого авторитету, в конкурентньому середовищі буде намагатися сподобатися пацику. Інакше він опиниться за бортом.
Leonid Voloshenko пише:
Медичні послуги, що оплачуються з карману пацієнта , дуже незначна частина коштів, що надходить у систему охорони здоров’я розвинутих країн. Тобто зосередитись на платних для пацієнта послугах – це не вирішення проблеми функціонування всієї системи. Це лише до певної міри вирішення деяких проблем лікарів.
павло ковтонюк пише:
Дозвольте висловити 3 “не згоден” з приводу думок, які пролунали у різних колег.
1) Не згоден, що пацієнти – жебраки. Вважаю, це один з тих міфів, що й “лікарі – жебраки” або “всі лікарі – хабарники”. Треба від цього міфу відмовлятися. В реальності платять усі. Ніхто нікуди з підводного човна не дінеться. Позичають, беруть у батьків, не знаю, де люди беруть ці гроші, але беруть і платять. Ми ж зрячі люди: більшість людей УЖЕ оплачують платні послуги. Так нехай же оплачують їх по-білому. А для справді “жебраків” залишиться державна система закладів.
2) Не згоден, що лікарі не зацікавлені у “нормальному медичному ринку”. Лікарі бувать різні. Якось потрапила мені до рук статистика про те, що у переважній більшості приватних мед.закладів (щось біля 75-80%) працює до 15 чоловік. Скажете, серед наших лікарів немає підприємців? А скільки у нас кабінетиків, маленьких клінік і “центрів” у арендованих дитсадках? Усі ці лікарі, які наважилися на свою справу, зацікавлені у “нормальному ринку”. А скільки лікарів пішли із системи у фармсектор, набралися там ринкових понять, а тепер голодні до справжніх управлінських знань мріють про гроші на власний медичний бізнес? У нас в країні насправді не так мало тих, хто поза системою. Їм цікавий “нормальний ринок”.
3. Не згоден, що пацієнти не зацікавлені у “нормальному ринку”. Не впевнений, що пацієнти надають перевагу “чорному ринку”. Просто (я часто про це писав) вони не впевнені у результативності користування приватним сектором (пан Ігор правий щодо того, що з переходом до приватного закладу кваліфікація лікарів не змінюється). Не так давно був випадок, коли моя колега витратила 3 тис. грн. у великій приватній клініці лише за ніч у стаціонарі, а потім за 150 гривень її вилікував лікар у держ.лікарні. “Зачем платить больше”? Пацієнти з радістю понесуть гроші до “білих” клінік. Аби було куди нести.
Andrey пише:
целями реформы здравоохранения в нашем случае могут быть:
1. Создание работающей системы здравоохранения, которая полностью соответствует экономическому укладу страны, при его изменении – автоматически изменяется вместе с ним;
2. Целью функционирования системы здравоохранения является возможно более эффективная и рациональная закупка медуслуг для населения у поставщиков таких услуг на всей территории страны, независимо от формы собственности поставщиков, используя имеющиеся в ее распоряжении средства, как бюджетные, так и поступившие от страховых компаний;
3. Сохранение высокопрофессиональных медицинских и научных кадров и удержание их в профессии и в стране.
4. Исключение из законодательства невыполнимых социальных лозунгов, доставшихся в наследство от предыдущей экономической формации;
5. Перенос ответственности за качество оказываемых медуслуг на их поставщиков, а отвественность за качество менеджмента лечебных учреждений и системы в целом – полностью ложится на профессиональных менеждеров;
6. Создание корпуса профессиональных медицинских менеджеров в Украине. Постепенный переход к запрету на руководство медучреждениями и подразделениями для лиц не имеющих специальной управленческой квалификации;
7. Изменение функции лечебного учреждения от простого рабочего места медработника к рыночному предприятию, которое само определяет набор медицинских услуг для населения на обслуживаемой территории, нанимает необходимый персонал на рынке труда или заключает с ними контракты, создает условия для работы, поставляет услуги, контролирует их эффективность, предъявляет счета на оказанные услуги как пациентам, так и медработникам, работающим по контракту. И главное: медучреждение, в отличие от системы здравоохранения, имеет право получать прибыль, каковую вкладывать в свое развитие;
8. Создание системы медицинского права, в который были бы четко прописаны права, обязанности и ответственность всех участников лечебно-диагностического процесса и их взаимоотношения друг с другом;
9. Создание отдельных (не в системе МОЗ) государственных служб и подразделений, занимающихся продвижением здорового образа жизни и профилактики определенных заболеваний среди фокусных групп населения, а также диспансеризацией населения (постановка на учет, ведение, снятие с учета, подача статистики). Данные подразделения могут привлекать по контракту медработников, в том числе и для профилактических осмотров;
10. Четкое разделение врачебной и медсестринской услуги. Возрождение профессии медсестры, как свободного среднего медработника, продающего свои услуги (государству, пациенту, врачу), а не довеска к врачу. Создание должности помощника медсестры (сейчас – санитар), с соответствующей подготовкой и ответственностью;
11. Создание корпуса квалифицированных парамедиков, который примет на себя большую часть услуг скорой и неотложной помощи, а также работу по эвакуации и помощи пострадавшим при техногенных авариях и стихийных бедствиях (медицина катастроф), взаимодействуя с частями МЧС. Врач – слишком дорогой специалист, чтобы ездить на вызова и выполнять обязанности среднего медработника;
12. Создание независимых от государства профсоюзов врачей, среднего медперсонала, парамедиков, младшего медперсонала, вспомогательного персонала;
13. Создание организаций, которые разрабатывали бы стандарты медицинской помощи и отвечали за их эффективность. Это должны быть независимые от бюджетного и коммерческого финансирования, а также и органов здравоохранения экспертные организации. Они должны привлекать к работе высококлассных специалистов медицинской науки и практики, в том числе и из-за рубежа, активно сотрудничать с ассоциациями и другими объединениями врачей, их выводы должны базироваться на принципах “доказательной медицины”;
14. Изменение социальной роли врача в обществе. Врач – это:
• Высокооплачиваемый свободный специалист с высшим образованием, принадлежащий к верхнему среднему классу, доход которого не может быть ниже зафиксированного в законодательстве уровня (разумеется, если он работает по специальности);
• Врач зависит от государства только в той степени, в какой он ограничен законодательством и разработанными лечебными протоколами по его специальности. В остальном он осуществляет свою деятельность на основании своих знаний и умений, своей совести, Украинского Кодекса Медицинской этики, требований своего профсоюза и профессиональных ассоциаций, в которых состоит;
• Врач не служит бесплатным резервом государства в тех случаях, когда оно не справляется со своими социальными обязательствами;
• Врач выполняет только функции, связанные с лечебно-диагностической деятельностью. Он не может быть привлечен к сбору немедицинской информации о своих пациентах, для сбора какой-либо статистики, а также для участия в каких либо коммерческих, избирательных или агитационных кампаниях против своего желания;
• Врач не оказывает бесплатных консультативных услуг, тем более заочных, так как придерживается принципа коллегиальности и не сужает рынка медицинских услуг для других врачей;
• Врач – защитник законных интересов пациента перед государством, особенно в тех случаях, когда оно требует в нарушение закона огласить медицинскую информацию о пациенте. В частности, медработник не выкладывает по первой просьбе журналиста все диагнозы попавшего в клинику человека. Даже сам факт пребывания человека на лечении может быть медицинской тайной;
• Врач является проводником взвешенного и гуманистического подхода ко всем проблемам общества, хранителем традиций врачебной професии, его мнение выслушивается и учитывается государством;
• Врач не тратит все все время на оказание лечебных услуг, а определенное (и немалое) количество времени посвящает собственному образованию, поиску информации во Всемирной сети, курсам усовершенствования, тренингам, участию в конференциях, съездах. Таковое обязательное время должно быть предусмотрено в его рабочем расписании. Врач знает, как минимум, один иностранный язык в объеме, достаточном для чтения специальной литературы и участия в конференциях и сьездах.
Igor Bulatov пише:
Украинское правительство тратит на украинскую медицину порядка 650 миллионов американских долларов.Около 250 миллионов из этой суммы уходит на финансирование правительственной больницы в Феофании.Много это или мало?
В США стандартный 500 коечный многопрогильный университетский госпиталь имеет годовой бюджет порядка 500 миллионов долларов.
Порядка 60% этой суммы уходит на выплату зарплаты медицинскому персоналу.Исключая врачей,которым госпиталь зарплату не платит.
Безусловно,стоимость квалифицированной рабочей силы значительно выше в США,чем в Украине.Однако,цена медицинского оборудования,расходных материалов,медикаментов,а также строительства и оборудования госпиталей зачастую ниже,чем в Украине.
В США подобных университетских госпиталей несколько сотен.
В Украине Феофания -одна.На 45 миллионов населения.Остальные 400 миллионов -это капля в море сети богаделен,называемых в Украине больницами.Минимум половина из этих 400 миллионов долларов примитивно крадется еще задолго до подлета к богадельням.
Так много это?Или мало?
Для того,чтобы превратить одну-две богадельни в современные 200 коечные госпитали,наверняка 400 миллионов долларов будет достаточно.А что делать со всеми остальными?