Неможливий трикутник
Є в демократичному устрої держави такий принцип - розділення влади. Задумано просто і ефективно: законодавство – в одних руках, виконання законодавства – в інших, суди -в третіх. Баланс. І в охороні здоров’я ситуація приблизно така ж: є замовник послуг (типу представник народу), провайдер (надає послуги) та платник (платить за послуги). Тут так само бажано, щоб в одного суб’єкта була одна роль. Теж баланс. І от хоча ми можемо (з великою правда натяжкою) сказати, що в державному устрої у нас баланс є, то в охороні здоров’я спостерігаємо взагалі цікаву картину.
Дуже цікава думка пролунала від Sanosa у коментарях до однієї з попередніх статей про ці, скажімо так, своєрідні відносини між гравцями всередині української охорони здоров’я. Зацитую:
МОЗ – регулятор, оскільки, видає законодавчі акти, що реєструються в Міністерстві юстиції і мають законну дію, веде ліцензійну діяльність і проводить атестаційно-акредитаційну політику, і т.д.; МОЗ – надавач, оскільки, діюча мережа лікувально-профілактичних закладів підпорядкована і повністю в юрисдикції МОЗу (приватні і відомчі ЛПЗ залишаємо на потім); МОЗ – замовник, оскільки, він є органом виконавчої влади, що здійснює оплату замовлених послуг/медичної допомоги подібно до любого виду страховиків.
Так воно і є. МОЗ у нас і замовник, і надавач, і платник, він же тобі і регулятор. А у світі прийнято робити інакше. Як правило, замовником виступає якась державна структрура, на зразок нашого міністерства. Провайдером (надавачем) є мережа закладів у переважній більшості неприбуткових, але які не є у власності отого міністерства. До провайдерів також належить ланка сімейних лікарів, які також не прямо підпорядковані міністерству, а здебільшого укладають з ним контракти. Платниками ж виступають страхові фонди, або окремі компанії (там де страхування приватне), або держпрограми або ще хтось окрім міністерства-замовника. От система і виходить врівноваженою.
Я можу помилятися в деталях, але загалом цей принцип можна відчути практично в кожній більш-менш розвиненій (увага!) навіть державній соціалізованій системі. Може ви помітили, я скрізь уникаю називати регулятора. У моєму розумінні, окремого органу-регулятора взагалі бути не повинно.Трикутник повинен бути побудований так, щоб бути стабільним за рахунок взаємно врівноважених інтересів сторін. А для регулювання спірних питань є система законодавства і судові органи. У розвинених країнах регулятором системи охорони здоров’я є той самий орган, що регулює й усі інші сфери – парламент (за допомогою законів). Не розумію, навіщо в системі потрібен ще один гравець “з особливими повноваженнями”.
Останнє і найголовніше. Велика українська “реформа” імені страхування. Як думаєте, що вона змінить у трикутнику. Ви теж помітили? Так, нічого. Зміниться платник – на страховий фонд, утворений МОЗом. Тоді “встайот вапрос”: в чому, власне, реформа?
Loading ...
Leonid Voloshenko пише:
Чи можна розмістити на трикутнику трохи відмінні три сторони відносин? А саме:
1. пацієнт, що є одночасно клієнтом страхового фонду(фондів) та провайдера;
2. провайдер медичних послуг;
3. замовник (це страховий фонд, що не тільки сплачує, але також нормує медичні послуги і переглядає тарифи для кожного фінансового року).
Можна додати, що страхові фонди в багатьох країнах виконують, зазвичай, деякі регулюючи функції, наприклад акредитацію лікувальних закладів. Відомо, що наш МОЗ у свій час почав акредитацію ЛПЗ в очікуванні введення страхової медицини. Цього не сталося, проте акредитацію залишили, не зважаючи на те, що вона не виявляє свій повний потенціал у відсутності повноцінного замовника (страхового фонду).
Sanosa пише:
З геометричної точки зору, описана модель – це рівносторонній трикутник. В якому: кожна вершина – це суб’єкт взаємовідносин; сторони трикутника – це письмово оформлені принципи взаємовідносин у формі договору/контракту. Паралельно з цим існують закони геометрії, теореми, аксіоми і т.п. Саме ці теореми та аксіоми є «регуляторами» математичної науки. Вони є фундаментом математики/геометрії.
Що ми маємо у нашому прикладі з охороною здоров’я? Чи маємо ми хоч одну чітко визначену вершину трикутника? Якщо маємо, то їх кількість точно не три. На сьогоднішній момент, в охороні здоров’я ми маємо явно геометричну фігуру відмінну від трикутника. Чи маємо ми сторони цієї геометричної фігури? Ні. За винятком окремих пілотних регіонів з впровадження контрактування. Чи маємо ми закони геометрії, що здатні уніфікувати та регулювати хоча б щось?
Який у нас вихід і що робити далі? Я не знаю. Об’єктивно у нас два шляхи. Або приводити весь хаос до наведеної моделі рівностороннього трикутника взаємовідносин і вчити закони геометрії. Або видумувати українські закони геометрії, щоб описати принципи існування особливої української аморфної квазі геометричної фігури.
Якщо ж повернутись до порівняння з банківською системою, то цей трикутник буде швидше дном піраміди. Вершиною якої є Центральний банк. Точками її основи – “клієнт-замовник-надавач”. Плюс різні закони про банківську діяльність і т.п. Чим не «банківська геометрія»?
Особисто мені, не подобається варіант трикутної моделі для охорони здоров’я. Поруч з тим, мені не хочеться видумувати українських законів геометрії.
павло ковтонюк пише:
В проектах організаційної трансформації, наприклад, дуже часто вирішальною є не модель організації як воно є сьогодні (т.зв. модель “as is”). Буває так усе запущено, що цю модель часто просто неможливо побудувати без літри горілки. Тому і починати не варто.
А головну роль грає якісна модель “як має бути” (модель “to be”). І дуже часто варто не ламати мізки над тим, в якому свинарнику ми зараз, а намалювати майбутню модель і почати рухатися до неї. І чим простіша вона буде, тим краще.
В Україні варто почати з простенького трикутничка. Чітко визначити, щоб в кожній з вершин були різні суб’єкти, і що будуть означати сторони. І – вперед. Знаєте, який це буде для нас прорив!