Запровадження страхової моделі медицини в Україні – це шанс, і це великий крок вперед. Але таке враження, що всі ми заспокоїлися і займаємося наразі тим, що просто чекаємо на “прихід” страхової моделі. У пресі виходить стаття за статтею – всі однаково структуровані. Наче тантри: “охорона здоров’я в кризі” – “потрібна страхова медицина” – “треба пришвидшити заходи” – “давайте приймати закон” – “всім стане добре”. Але давайте повернемося на землю: добре не стане. Навіть якщо ми ідеально проведемо страхову реформу. Бо вона вирішить лише частину, невелику частину проблем охорони здоров’я.

Давайте подивимося на США. У них зараз теж активно готується реформа, тільки у зворотній бік. Набридло їм мати лише приватне страхування, і Обама обіцяє значно “соціалізованішу” модель. Але спеціалісти там не втомлюються повторювати: “реформа охорони здоров’я це значно більше, ніж забезпечення того, що усі люди мають страхування”.  Блог New Health Dialogue називає чотири головні цілі, в які повинна цілитися реформа. І як же вони актувальні у нас!

1. Інфраструктура. “Охорона здоров’я залежить від високо кваліфікованої, збалансованої та вмотивованої робочої сили”.  Перше “здрасьтє” для нас. Радянські професори закінчуються, а на підході – нікого. Причому “нікого” у нас дуже не кваліфіковані та ще й погано мотивовані. І в реформі про них нічого не сказано.“Технології, які дозволять професіоналам використовувати інформацію в правильному місці, у правильний спосіб та у правильний час”. Те саме, якщо не гірше. Хотів було завести розмову про Health 2.0, а потім згадав, що не у кожній лікарні знають про існування комп’ютерів.
2. Організація. “Зусилля повинні фокусуватися на організації постачальників послуг у конфігурації, подібні до команд, щоб створювати системи, які дозволять уникнути недо-, пере-  та неправильного використання послуг та краще координувати допомогу”. Це у нас теж страждає, хоча, здавалося б, система централізована. В принципі, послідовність допомоги зберігається під час переходу між закладами або лікарями. Але тільки в межах однієї хвороби. Нове звернення до системи починається “з чистого листа”. Думається, як мінімум може допомогти “апгрейд” первинної ланки.
3. Реформа фінансування. Отут якраз і діє реформа страхування. Але будьмо обережні. Її завдання – не тільки зробити так, щоб було більше грошей у системі, як прийнято думати. Скоріше вона повинна правильно збалансувати інтереси: щоб лікарі були зацікавлені робити пацієнтів здоровішими. А пацієнти щоб були матеріально зацікавлені не хворіти.
4. Активізація пацієнтів (громадське здоров’я). Коли навколо поширюються хронічні захворювання, мало побудувати суперсистему для лікування. Потрібно докладати якнайбільших зусиль, щоб люди не хворіли. Найкращий шлях: залучати людей до управління власним здоров’ям. Цей пункт я особисто переставив би з четвертого на перше місце.

І що ми бачимо? В цій класифікації реформа страхування – це лише 1/4 цілої реформи. І я б не сказав, що це її ядро. Так, ми дамо усім доступ. Але до чого? Так, ми отримаємо більше фінансування, але фінансування чого? Оте саме “чого” – інфраструктуру, організацію та громадське здоров’я також необхідно реформувати. І тільки тоді “всім стане добре”.