Вчора, 10 жовтня у світі відмічали Всесвітній День Психічного здоров’я. В нашій же країні цей день пройшов непоміченим. Навіть Міністерство охорони здоров’я не знайшло часу для того, щоб хоча б в новинах офіційного сайту написати рядочок про цей день. Замість цього написали про “оперативну інформацію щодо захворюваності на вірусний гепатит А в с.Голятин Міжгірського району Закарпатської області”. Для МОЗ це, мабуть, важливіше.

Хотів для цього допису знайти деяку статистику із галузі психічного здоров’я. Але вчинок Міністерства дав зрозуміти, що в статистиці немає потреби. Можна і так здогадатися про стан справ в галузі, про яку в державі в прямому розумінні забули. Напрямок тенденцій теж, я думаю, зрозумілий. Як ви вважаєте, захворюваність на психічні розлади зростає чи зменшується?..

Хтось думає: а раптом зменшується? Може, там щось відбувається, і вона потихеньку зменшується? Вітаю тих, хто так думає. Таку ж позицію займає МОЗ щодо галузі психічного здоров’я.

Але Бог з ним, з міністерством. День психічного здоров’я – це передусім день для нас с вами. Не дивуйтеся, що я так говорю. Захворюваність на психічні розлади напряму залежить від того, як ми з вами ставимося до психічного здоров’я і людей з психічними захворюваннями.

Справа в тім, що психічні захворювання – найбільш “соціальні” з усіх хвороб. Переважна більшість з них є хронічними і протікає в’яло та довго із малою кількістю дуже короткотривалих гострих епізодів (які обивателі і вважають хворобою) та довгими періодами ремісії. Саме протягом цих довготривалих періодів і відбувається реабілітація людини. І перш за все – соціальна реабілітація. Протягом цього часу людина практично не має жодних симптомів, а отже може спілкуватися, працювати і бути соціально активною. Мало хто знає, що в нашій державі практично не існує обмежень на професійну діяльність для людей з проблемами психічного здоров’я. Є лише кілька видів робіт, де не можна працювати таким людям. Наприклад, водіями громадського транспорту, де необхідна розвинена реакція, яка може притуплятися після лікування психотропними препаратами.

Чому ж ми не бачимо людей з психічними захворюваннями в магазинах, парках і в себе на роботі? Це питання не до влади, а до нас. Це ми не хочемо бачити їх там. Їм зовсім не треба бути у лікарнях. Та їх там більшість часу і немає. Вони – люди абсолютно різного соціального стану, рівня інтелектуального та морального розвитку, – здебільшого сидять вдома, наодинці з думками про власну непотрібність. І від цього не стають здоровішими.

Існує такий дуже поширений на Заході біопсихосоціальний підхід до лікування психічних розладів. Він передбачає, що у психічного захворювання є три складові – біологічна, психологічна та соціальна. Лікування повинно іти саме в цих трьох напрямках.  Ми, як управлінці і просто як люди, повинні розуміти, що лише перша, біологічна, складова є справою лікарів та лікарень. Психологічна і соціальна компоненти – це соціалізація, це наша з вами готовність прийняти людину до громади.

Тому я і кажу, що 10 жовтня – день для нас з вами. Бо в наших руках зменшення захворюваності на психічні розлади в нашій країні. Нехай хоча б один день на рік ми будемо пам’ятати про це. В той час, як у міністерстві думають про вибори і статистику гепатиту А в селах Закарпаття.