Старіння і страхування: хто кого?
Сьогодні продовжу розмову про небезпеки моделі охорони здоров’я, яку ми називаємо страховою медициною (назва не дуже правильна, але коротка і зручна). Ім’я цій небезпеці – старіння населення. Це явище актуальне і для нашої країни, хоча найбільше – для країн розвинених. Не дивлячись на те, що влада, таке враження, робить усе для того, щоб люди вмирали молодшими, наша нація таки стає старшою. І із збільшенням добробуту (а він, слава Богу, таки збільшується) тенденція до старіння неселення тільки посилюватиметься. Що це означає для охорони здоров’я, і чому я говорю про загрозу моделі загальнообов’язкового страхування?
Почнімо з того, що найбільше людина витрачає на свою охорону здоров’я наприкінці свого життя, а надто в останні роки. Тобто в літньому віці (Приклад: структура витрат за віковими групами у США. Натисніть на малюнок нижче для збільшення).
Більшість з витрат для літніх людей бере на себе держава – так влаштовані системи в більшості країн. В реальності це виглядає так: держава за допомогою податків (або системи страхування) бере гроші в молодших працездатних людей і витрачає їх на лікування старших і непрацездатних. Це і є принцип соціальної солідарності.
Якщо населення старіє, старших людей стає більше, а молодших менше, а отже
а) молодшим людям доводиться платити все більше податків/або страхових внесків (бо молодих все менше)
б) старші люди отримують все менше виплат (бо цих людей все більше)
Через такі прості розрахунки постає питання про доцільність молодим людям платити податки та страхові внески. Справді, коли молода людина, заплативши податки в молодості, досягне літнього віку, вона отримає значно менше допомоги (бо літніх людей буде значно більше ніж сьогодні).
Крім усього, більшій кількості літніх людей необхідно буде надавати більшу кількість пенсійних виплат. А вони формуються з тих само податків, що і фонди охорони здоров’я.
Ще один фактор витрат, який приходить з віком – хронічні хвороби. Оскільки можливості медицини зростають, дуже багато захворювань, які раніше мали гостру форму і для літньої людини ставали летальними, сьогодні стають виліковними і перетворюються на хронічні медичні стани, з якими людина живе багато років. Добре відомо, що хронічні стани тягнуть за собою значно більше витрат, ні гострі епізоди хвороб.
На мою думку, ці тенденції ставлять під сумнів спроможність страхових моделей у охороні здоров’я у їх сьогоднішньому вигляді і надалі покривати все населення так, як вони роблять це тепер. Саме через це ми і спостерігаємо системні кризи у багатьох розвинених країнах. Страхові моделі охорони здоров’я виникли у часи, коли як структура суспільства, так і структура захворюваності – а отже і попит на послуги охорони здоров’я, були зовсім іншими. Сьогодні хвороби перестають бути короткотривалими “страховими випадками”. Вони є явищами, з якими люди живуть багато років (особливо у літньому віці) та які вимагають не стільки лікування, скільки супроводу та догляду.
Я вже давно занепокоєний безапеляційністю, з якою в нашій країні ставляться до моделі загальообов’язкового державного страхування. Цікаво, чи враховуються ці дуже важливі тенденції при розробці цієї моделі? Чи не вийде так, що впровадивши страхову медицину через 10 років, ми знову запізнимося і зрозуміємо, що ця модель не відповідає потребам суспільства, що значно змінилося?
Loading ...
Leonid Voloshenko пише:
Побоювання, висловлені в статті щодо моделі страхування, цілком виправдані. Адже в Україні існує демографічний розрив, який призводить до зменшення питомої ваги молодого населення та стрімкого старіння населення. Ця проблема актуальна не лише для нашої країни. Тому європейські країни шукають виходу і знаходять. Перший механізм – це інвестування соціальних відрахувань у інвестиційні фонди. До речі, за таким сценарієм в Україні відбувається пенсійна реформа. Таким чином, на пенсіонерів працюють не тільки гроші дітей, а також їх власні гроші, вкладені в інвестиційні фонди. По-друге, європейські країни роблять все можливе аби продовжите активне життя людей похилого віку (“healthy aging” за визначенням ВООЗ) . Свідченням цього є день людей похилого віку, що ми також щойно відзначали (формально!). Наступний механізм – це «новий універсалізм», проголошений ВООЗ. Держава визначає базовий пакет медичних послуг, що надається безкоштовно за рахунок страхових фондів. Пакет послуг, в який входять ессенціальні послуги, надається безкоштовно, а все понад – за кошти громадян.
В нас (у Верховній Раді) так багато законопроектів про загальнообов’язкове медичне страхування, що я вже загубився, яки з них використовують (і який) світовий досвід.
yolga пише:
При планировании адекватной модели страховой медицины, которую ты очень понятно расшифровал, всплывает и ряд других актуальных причин влияющих на все возрастающий уровень расходов в Здравоохранении помимо старения населения. Эти проблемы так же актуальны в планировании и построении Украинкой системы здравоохранения и они же! развиваются с подобными тенденциями и в других развитых странах, которые провоцируют возникновение ситуаций кризиса с одинаковыми характеристиками вне зависимости от страны.
Основные из них, которые можно сгруппировать в блоки:
• Демографические причины, которые, как и ты указываешь, старение населения и накопление факторов риска в популяции;
• Социально-политическое давление, направленное на преодоление неравенства в потреблении продуктов ЗдХр;
• Культурологический фактор – увеличение ожиданий от ЗдХр и увеличенния доступа до информации;
• Недостаточные рыночные отношения внутри системы ЗдХр., которые могли бы покрывать потребности в ЗдХр.
Безусловно, что старение популяции является одним из значительных причин возрастания уровня расходов и стоимости ЗдХр и потенциально может явиться непосильными для становления страховой системы ЗдХр. Но не сам факт увеличения возраста популяции, а соотношение (ratio) работающего, т.е. трудоспособного к нетрудоспособному населению. Это очевидно, что пожилое население требует все большее и большее количество медицинского сервиса и медицинской помощи, но отмечается возрастание стоимости услуг, расходов per capita так же среди и всех других возрастных групп. И как ты уже и отмечал идет накопление хронических и сочетанных/комплексных заболеваний в популяции. Например, ожирение у подростков может повлечь за собой раннюю артериальную гипертензию, сахарный диабет, метаболический синдром, поликистоз яичников и др. заболевания «накапливающиеся» в одном организме. Следует так же помнить о возрастающем количестве алкогольной зависимости среди молодого и зрелого групп населения.
Так что действительно очень сомнительно, что новые модели системы страховой медицины на Украине смогут «вытянуть» все возрастающие и возрастающие расходы, улучшив ситуацию в доступности и цене и качестве оказания медицинской помощи украинскому человеку.
павло ковтонюк пише:
Дякую за гарні коментарі.
“Новий універсалізм” – дуже гарна ідея, але мені здається, також не вирішить проблеми, адже знаходиться в тій само старій системі координат – фрагментації роботи з медичним станом на послуги, і визначення їх набору.
Не хочу здаватися великим розумником, але мені здається, що в системах охорони здоров’я повинно народитися щось принципово нове. Такий спосіб надання, допомоги, який буде будуватися навколо індивідуального здоров’я людини із усіма, як гарно зазначила Оля, “сочетанными/комплексными” хворобами.
Фактично, людське здоров’я і людські хвороби не є епізодами, а є процесами, що ідуть паралельно або перетікають одне в інше. Можливо, вихід у тому, щоб лікарі будували роботу навколо цих процесів, а не окремих епізодів, які сьогодні лікар бачить під час прийому.
Leonid Voloshenko пише:
Мені дуже подобаються намагання відшукати принципово нові підходи до дизайну систем охорони здоров’я – такі, що навіть не обговорюються зараз розробниками реформ. В фаховому переліку лікарів є санологи. Санологія на відміну від патології – це наука про одужання (не захворювання!) та збереження здоров’я. Для санологів ніхто чомусь не шукає місця в реформованій системі. Але все ж таки треба віддати належне: дехто частково покладає функції синологів на сімейних лікарів.