Соціальна віповідальність лікаря – 2. Про шкоду від крайнощів
Ми на нашому сайті отримали дуже цікаву дискусію щодо соціальної відповідальності лікарів, яка також включала в себе моменти роздумів про соціальну відповідальність саму по собі. Хочу подякувати Леонідові Волошенку за те, що підняв цю тему на сайті, а також усім, хто висловлював свої думки. Особливо хочу відзначити останній на разі коментар Ані Либи. Він власне і викликав у мене нову хвилю думок, які я і хочу висловити в цьому дописі. Тому прошу розцінювати ці рядки не як спробу підсумувати дискусію, а навпаки: продовжити її з новою силою.
Тут я хочу написати про деякі мої нещодавні пошуки та роздуми щодо питання соціальної відповідальності, зокрема тієї, що стосується лікарів. А особливо про крайнощі у сприйнятті цієї проблеми та їхню шкоду.
Як тільки я почав думати про соціальну відповідальність через обговорення на нашому сайті, то помітив, що в нашій країні питання соціальної відповідальності – предмет особливого душевного “трепету”.
Наші люди взагалі дуже сприйнятливі до слова “соціальне“. Тому-то політики більшість своїх слів про економічні заходи зводять до питань соціальних виплат. Такі слова дуже добре сприймаються нашим народом. А спробуй хоч один політик сказати, на мою думку, єдино правильну на сьогоднішній день річ: що з захопленням соціальними виплатами треба покінчити і активно проводити реформи, – і це будуть останні дні його кар’єри.
До чого я веду. У нас існує тенденція ділити людей на дві крайніх групи – “соціально відповідальних” або відповідно “невідповідальних”. До останніх ми зараховуємо клятих капіталістів, олігархів та інших егоїстичних ворогів народу. А до перших – людей, які допомагають кожній бідній людині, і перев’язують лапку кожній собаці на вулиці. Але драматизм ситуації в тому, що і одні, і інші існують лише в наших думках і особливо розмовах. В реальності ж більшість людей не робить нічого. Бо знаходять себе кращими за “ворогів народу” але розуміють, що до “соціально відповідальних” людей їм ніколи не дістатися. Тому максимум, на що спроможна більшість людей – побідкатися, що от, бачите, немає соціально відповідальних людей в нашій країні. “Сочувствующие” – гарний, хоч і дуже ленінський термін, який підходить до таких людей. Забув сказати – я, здається, теж серед них.
Для кращого розуміння – доза провокації. Якось довелося мені слухати виступ Євгена Черняка – власника добре відомої нам торгової марки міцних напоїв “Хортиця”. Він отримав питання від аудиторії про соціальну відповідальність його компанії. Не беруся цитувати, але частиною відповіді (крім слів про підтримку спорту тощо) була фраза про 22 тисячі робочих місць, які забезпечує компанія. Від себе додам, бо знаю – дуже добре і дуже справедливо оплачуваних робочих місць (навіть платні прибиральниць можна позаздрити). Це соціально відповідально? Гм… З одного боку – “ворог народу”. З іншого – 22 тисячі людей отримують зарплатню, значно вищу середньої на ринку. Якщо думаєте, що підводжу до висновку, що “Хортиця” – соціально відповідальна компанія, Ви помиляєтесь. Моя відповідь: я не знаю.
В компанії General Electic, де працював найкращий менеджер усіх часів – Джек Уелш, були зайняті близько 400 тисяч американців. Це означає, що у них була хороша робота, страховка, подарунки для їх дітей на свята. “Так, це дуже соціально відповідально!” – скажемо ми. Але Уелш людина дуже далека від матері Терези. Його мало цікавило суспільство в цілому. Його цікавив бізнесовий успіх. “Ні, він – останній безсердечний капіталіст!” – швидко міняємо свою думку.
Насправді, я вважаю, що уявлення про “безсердечних капіталістів” так само як і людей, які допомагають кожному знедоленому – однаково далекі від справжньої соціальної відповідальності. Останнє уявлення навіть більш шкідливі. Соціальна відповідальність – дуже позитивне явище. Але його треба відрізняти від етики, моралі і просто доброго серця. Вона, на мою думку, набагато ближча до розуміння того, що варто в міру власних сил покращувати життя громади, де ще доведеться жити мені і моїм дітям, розвиватися моєму бізнесу тощо. Якщо робити свої буденні справи в такому дусі – це і буде соціально відповідально. І цього досить. Перев’язка лапок собакам – чудово, але це вже “бонус”.
А тепер про лікарів. Їх шкода – бо їх або возвеличують до категорії святих (в нашому суспільстві святий = соціально відповідальний) або називають останніми словами (можна сказати – не соціально відповідальний). Але що ж таке соціальна відповідальність лікаря? Один з англомовних сайтів дає таке визначення: “це особа, яка бере участь у діяльності, що сприяє щастю, здоров’ю та добробуту громади та її членів”. Добросовісно робити свою щоденну роботу, якщо це приносить саме такий результат – справа, яка чудово підходить під визначення.
Ще довелося читати про приклад, коли лікарі добровільно шукали у лікуванні альтернативу антибіотикам широкого спектру дії (виписати такі ліки – найпростіший для лікаря шлях), тому що було доведено, що у країні збільшується резистентність до будь-яких антибіотиків після такого лікування. Лікарі обирали не простіший шлях, а шукали інші способи. Навряд чи вони думали про суспільство в цілому. Мабуть думали, що завтра до них або їх колег може прийти резистентний пацієнт, і лікувати його буде дуже складно. От і вся мотивація. В Україні знаю директора клініки, який сприяє створенню громадської організації пацієнтів його профілю. Жодного суспільства в цілому – це вигідно справі. І пацієнтам також.
Мабуть годі вимагати від людей, і в їх числі лікарів, героїзму і над-етичних вчинків. Соціальну відповідальність можна зустріти щодня, і вона лежить у нас “під носом”: в конкретних громадах, де ми живемо. Якщо кожен буде якісно робити свою роботу (в широкому розумінні – усі свої справи), краще буде і йому, і оточуючим. І соціальна відповідальність візьме гору. Такий от простий рецепт.
Loading ...
AlexanderJ пише:
Уважаемый Павло! Вы совершенно правы и вмоем представлении о социальной ответственности. Если человек добросовестно делает свое дело, то он социально ответственен. Только необходимо внести немоного краски в эту картину и обозначить акценты для полнейшего понимания этой простой концепции.
Для счастья всего человечества крайне необходимо наличие большего числа ответственных перед человечеством в своем собственном лице людей. Каждый человек выполняет своей жизнью абсолютно уникальную и важную миссию для человеческого общества вцелом. Каждому человеку выпадает совершенно посильная миссия – один лечит людей, другой метет улицы – каждому по силам, но каждая из человеческих миссий – незаменима. И если человек относится к своему делу как к личной миссии и без ложных мотивов её выполняет – дает обществу то, что может дать, а общество отдает ему все, что может дать взамен через объективную оценку необходимости этой миссии посредством денег – как средством обмена одной общественно полезной функции на другую. То социальная ответственность торжествует и общество гармонично развивается. Нравственность и мораль – это уже бонус, как Вы говорите. И эти бонусы делают нас всех ещё более счастливыми в обществе.
Leonid Voloshenko пише:
Мені здається, ми дещо спрощуємо, коли кажемо про соціальну відповідальність як просте виконання своїх обов’язків найкращим чином. Бо майже в будь-якому випадку професійної діяльності існують розбіжності або неповне співпадіння інтересів особистих, групових та суспільних.
Візьмемо приклад хімічної компанії Х та менеджера Y. Уявимо, що він належно виконує свою роботу, і компанія досягає успіху. Він отримує фінансові переваги та укріплює свій соціальний статус, робітники також від цього виграють. Але суспільство через забруднення навколишнього середовища може щось втрачати.
Ще більш складний приклад лікаря. Візьмемо той самий приклад з призначенням антибіотиків. Коли перед лікарем стоїть завдання лікувати пацієнта з важкою інфекцією, він, з одного боку, завжди намагається призначити найсильніші антибіотики. Але, з іншого боку, призначаючи їх надто часто, він знижує чутливість патогенних мікроорганізмів до ліків. Таким чином, наступні пацієнти (можна навіть сказати «суспільство в цілому») можуть зітнутись з резистентністю інфекції до ліків. Як в цьому випадку лікар має поводитись?
Інший приклад. Необхідність дотримання лікарської таємниці та необхідність повідомляти про суспільно небезпечні захворювання та підозри на кримінальні травми.
В кожному випадку лікар має зробити вибір, який не далеко завжди можна формалізувати в рядках законів та наказів.
Сказати, що «найкраще виконання своєї роботи, це і є соціальна відповідальність» означає «нічого не сказати». Тобто питання полягає в тому, що вважати за «найкраще виконання свої обов’язків», аби професійна діяльність була соціально відповідальною. Де проходить межа між протилежними інтересами різних груп населення та особистими інтересами лікаря і пацієнта, на якій треба зупинитися? А що вважати інтересами суспільства в цілому? 100%-ве співпадіння інтересів громадян? Або 90? А може 74?
Коли задаєш собі ці питання, ясне поняття «соціальної відповідальності» повільно покидає розум. Але я точно знаю, що якщо його не мати в голові, то лікар не зможе зробити в кожному окремому випадку професійно-відповідальний вибір свого рішення.
Myroslava пише:
Моя думка така:
1) Є таке прекрасне правило, з книги «7 навиків високоефективних людей». Про «коло впливу» і «коло турбот». Основна ідея полягає в тому, що якщо ви не маєте впливу на ситуацію, вам не варто її обговорювати, обмусолювати і тд і взагалі витрачати свою енергію на ці питання. Краще цю енергію спрямувати на те, що ви реально можете покращити. Адже ж Ви один, і сил у вас обмежена кількість. Є люди, у яких дуже велике коло турбот . Наприклад – бабулі на лавочках, які обговорюють політиків, сусідів і героїв телесеріалів і які реально на ці «цікаві і душетрепечущие» теми вливають хіба що телепатично … А є такі бабулі, які «облагороджують» територію, квіточки саджають, з онуками гуляють,в call-центр Черновецького телефонують – вони займаються своїм колом впливу,тим самим збільшуючи його і погодьтесь, такі люди несуть більше добра в світ. Так само і в соціальній відповідальності. Будьте відповідальними в своєму колі впливу.
2) На моє переконання, будь-яка справа матиме довгостроковий успіх за умов win-win, тобто коли дві сторони мають вигоду, позитив від справи. Соціальна відповідальність за умов win-win приносить позитив обом сторонам. Бути соціально відповідальною компанією ( в зоні свого впливу) є вигідно врешті решт.
3) Повторюся про лікаря. Працювати і служити своєму клієнту є вигідно за будь-яких умов. Праця і служіння “аукнеться” Вам якщо не зараз, то пізніше, але обовязково “аукненться”. Щасти.
Anna lyba пише:
Стосовно кола впливу, цілком погоджуюсь з Мирославою. Та на мій погляд ми зазвичай недооцінюємо коло свого впливу на суспільство, на відміну від тих бабуль що облагороджують територію, в колл-центр телефонують…
Добросовісне виконання своєї роботи – це справжній професіоналізм… І це не є соціальною відповідальністю… це лише її складова.
Робота – це лише 8-10 годин нашого життя в день, дім та сімя – до 10 годин (зі сном)… І ми всі опускаємо “транзитну зону”, там де ми в дорозі на роботу чи додому. В транспорті, в магазині, на вулиці… Саме там де ми знаходимося в соціумі, але обовязок роботи чи сімї нас не сковує.
Я часто задаю собі питання, що я сьогодні зробила доброго для інших? І що могла зробити та не зробила.
Адже суспільство часто посилає мені людей, які мене протягом життя підтримували і підтримують… які простягали мені руку допомоги і яких я бачила вперше і востаннє. Іноді добре слово у певній ситуації – творить чудеса, дає сили.
А стосовно роботи та професіоналізму – це навіть не має обговорюватись. Якісне виконання роботи приносить задоволення будь-якій психічно-нормальній особистості.