Попереджати, допомагати, рятувати або чому я не радію відкриттю нових медичних центрів
У цьому пості я хотів би пояснити, чому я як менеджер в охороні здоров’я вже давно не радію, коли чую про будівництво або відкриття нових медичних центрів з кардіології, онкології або інших захворювань. Як людині мені приємно бачити, що в країні є меценати, є благодійність – як у прикладі з “Лікарнею майбутнього”. Але як професіонал я бачу у системному захопленні медичними центрами лише симптоми управлінської хвороби.
У чому ж полягає хвороба? У диспропорції ресурсів поміж функцій системи. Якщо наша система це організм, то можна сказати, що енергія, яку вона споживає іде не у ріст та м’язи, а у жирові відкладення. Через це вона неповоротка, хвора і дуже багато їсть.
Система охорони здоров’я повинна виконувати три головні функції: попереджати, надавати допомогу та рятувати (клацніть на малюнок нижче для збільшення).
Порятунок потрібен найменшій кількості пацієнтів. Це пацієнти, наприклад, з інфарктом міокарду або тяжкими травмами. Але більшості, переважній більшості пацієнтів потрібна просто медична допомога. Людям потрібно пролікувати гіпертензію, пройти діагностику, проконсультуватися у гінеколога. А ще більшій кількості людей, а простіше кажучи усьому населенню потрібно попереджати хвороби. Тримати вагу в рамках, правильно харчуватися, регулярно робити огляди у лікаря.
Пацієнтам, яких потрібно рятувати, необхідно найбільше ресурсів від системи – майстерності і часу лікарів, обладнання, ліків, часу на реабілітацію. І чим далі ми рухаємося у бік попередження, тим менше ресурсів ми витрачаємо на одного пацієнта.
Але найголовніше те, що чим далі ми рухаємося у бік попередження – тим значніших медичних результатів ми досягаємо! Попереджена хвороба сьогодні – це її відсутність, або легка форма через 10 років. Непопереджена хвороба сьогодні – це гострий стан через 10 років, який обійдеться системі у десятки і сотні разів дорожче.
Попередження робить найбільшу маржу. Ми мало вкладаємо, а пацієнт багато отримує. Логічно, що системі охорони здоров’я значно вигідніше інвестувати у попередження та допомогу (яка теж дає непогану віддачу). Тим більше “ринок” спонукає до цього: поширення хронічних хвороб і поступове зникнення інфекційних потребує саме профілактики та постійної допомоги.
Але ми спостерігаємо протилежне. Найбільші інвестиції ідуть у функцію порятунку. Більше і більше вкладають у лікування інфарктів та останніх стадій раку. Але це вигідно лише тим, чиї прізвища з’являться на сторінках газет або у випусках новин. Система буде вимагати ще більше грошей, щоб витратити їх на пацієнтів із дуже тяжкими хворобами. А таких пацієнтів буде все більше. І допомоги вони будуть отримувати все менше.
Якщо думати з висоти усієї системи, політика забудови країни новими сучасними медичними центрами – це лише разовий вияв героїзму. І абсолютно провальна стратегія з точки зору менеджменту. Бо на рівні системи загалом інвестиція у “рятувальний” медичний центр – це не інвестиція взагалі. Це збитковий проект як для інвесторів, так і для пацієнтів.
Loading ...
Myroslava пише:
Паша, я з тобою абсолютно згідна.
В нас є гроші, скажімо, 1млн. доларів. Погодьтесь, в нас є багато альтернатив як витратити цю суму. Можна коханій (якщо це йдеться про мецената) купити віллу на острівку, можна купити круту тачку. Але ми – людина з політичним бекграундом і тому (а тепер уважно) ми, а точніше наші найняті консультанти мають витратити ці гроші на проект, ціль якого є «збільшити політичні шанси на наступних виборах». Чому я сказала уважно, тому що наша мета є не «зменшення захворюваності населення» а саме політична мета.
А тепер мислі самі підказують як це все відбувається. Консультанти, що виконують цей проект знають, що зараз найбільш очікувана галузь до вдосконалення, за всіма рейтингами, опитуваннями – це охорона здоров’я. Знаємо, що найбільша смертність – від онкології. Думаємо, який же ж це проект можна зробити? (думати довго не доводиться, всі «сусіди по парті» будують якісь центри, щось якесь обладнання купують, акції влаштовують і т. інш.). Отже, і ми теж вирішуємо побудувати гарний, новенький центр, із своєю найсучаснішою лабораторією, з МРТ, КТ, з гамма-ножем, з ще там «що в нас є найбільш дороге і найсучасніше». Одразу по телевізору, по радіо показують як ми перерізаємо лєнточку, як ми прооперували одного пацієнта (нажаль тільки одного, бо спеціалісти не дуже готові до таких операцій, та й обладнанням ніхто не вміє користуватись, воно простоює, та й «забули» під час тендера докупити програмне забезпечення до КТ, яке дорожче ніж саме КТ)……Але це нас не обходить, тому що наша ціль – «збільшити шанси на виборах» – досягнута. Ми – гарно попрацювали.
Як ми, як управлінці, маємо міркувати коли б наша ціль була: «зменшення захворюваності населення на онкологічні захворювання?
Починаємо з початку. В нас є 1 млн. доларів. І нам потрібно його використати так, щоб дійсно зменшити захворюваність (на скільки? В якому регіоні?) Нам потрібно запитати професійного епідеміолога – як взагалі з цим боротись? А він, прочитавши за своє життя море епідеміологічних досліджень, проектів, досвід інших країн, скаже, що «рєбята, треба скринінг, треба профілактика, при чому на місцях, де живуть люди (тобто в наших ФАПах), в мене є багато ідей, он в Європі є безліч вдалих проектів, давайте подумаємо як краще зробити це з урахуванням українських реалій, можемо зробити спочатку експериментне дослідження, бо все ж гроші не малі, поміряємо результати до і після, а можемо навіть декілька тесових моделей запустити і перевірити потім результативність, і оберемо найкращий з варіантів, а потім як запустимо по всій Україні – то і центри нам такі не знадобляться»…..
Вибачте, емоційно і багато перебільшень. Але мораль сієї басні такова – ціль визначає результати, які ми хочемо отримати.
Leonid Voloshenko пише:
Згоден на всі 100%. Вся справа в цілях, які ставлять собі менеджери, що при владі. Ефективність охорони здоров’я – це для них не пріоритетна мета. Від себе добавлю: цілі менеджерів залежать, у свою чергу, від цінностей, що сповідує людина. Які цінності можуть бути у менеджерів, яки виправдовують корупцію?
павло ковтонюк пише:
Згоден, Леоніде, але у мене таке враження, що проблеми у наших менеджерів не лише з цінностями, а й з професіоналізмом. На жаль. Хоча не відомо, що гірше.
Причини дуже комплексні, але ясно одне – державні управлінці створюють дуже і дуже мало value added для охорони здоров’я. В чому вихід? Готувати їм заміну.
Leonid Voloshenko пише:
На жаль, радикальні зміни в управлінні охороною здоров’я в Україні відбудуться після зміни старого покоління управлінців, і підготовки нових кадрів. Це реальна, але дуже песимістична думка. Але не хочеться так думати, очікуючи довготривалих змін.
Є цікавий досвід Проекту Європейського союзу «Фінансування та управління в охороні здоров’я України», який було б доцільно використати для прискорення змін. Вони організували у 2005-2006 роках курс навчання менеджерів та адміністраторів в охороні здоров’я. Принцип відбору на навчання полягав в тому, що на навчальні модулі приймались управлінці з тих регіонів, що вже почали або мають намір впроваджувати інноваційні практики. Таким чином укріплюється потенціал локальних інноваційних проектів. Це моє особисте переконання, що лише позитивні локальні приклади успішних проектів, спрямованих на зміни і покращення задоволення населення якістю медичної допомоги, можуть призвести до змін в усієї галузі. Мені здається, що проект Євросоюзу це довів.
Це, мабуть, фантазія. Але, якщо у критерії відбору у вищі навчальні заклади ввести оцінку попередньої інноваційної практики майбутнього студенту? Звичайно, це може стосуватися тільки післядипломної освіти управлінців з охорони здоров’я, або другої вищої освіти.