Коментарі до О личной социальной ответственности врача

Від: Іван Вишнивецький

Іван Вишнивецький — Mon, 01 Jun 2009 17:35:41 +0000

Не в бровь, а в глаз!

Від: павло ковтонюк

павло ковтонюк — Mon, 01 Jun 2009 08:43:32 +0000

Саме так.
Я не дуже великий прихильник Ніцше, тому приведу слова більш улюбленої авторки – Айн Ренд:
“…слово “мы” люди смогут употреблять, только когда захотят, и с великой осмотрительностью. И никогда это слово не будет главным в душе человека, ибо завоевав нас, это слово становится монстром, корнем зла на земле, корнем мучений человека человеком и неслыханной ложью. Слово “мы” – гипс, вылитый на людей. Оно застывает и затвердевает, как камень, и разрушает все вокруг. И черное и белое становится серым. С помощью этого слова грязные крадут добродетель чистых, слабые – мощь сильных, слабоумные – мудрость умнейших.”

Від: Іван Вишнивецький

Іван Вишнивецький — Sun, 31 May 2009 20:19:26 +0000

Похоже, что что Ницше очень солидарен с Павлом , размышляя о чувстве долга и социальной ответственности: «Ничто не поражает так глубоко, ничто так не разрушает, как «безличный долг», как жертва молоху абстракции…»

Від: AndreyN

AndreyN — Mon, 18 May 2009 12:59:56 +0000

Анна, боюсь, что Вы немного не поняли… Мы все люди, не можем пройти мимо упавшего на улице человека или попавшего в аварию. Но для “обывателя” – помочь ближнему – это одноразовый акт “доброты”, которой можно вспоминать пол-жизни, рассказывать внукам, и упоминать при случае на форумах… Но есть профессии, для которых такая помощь – их профессия, их рутинная работа. Пожарники, спасатели, медики, милиционеры – их ежедневная работа – спасать людей. И требовать от них социальной ответственности, это все равно, что требовать от тренера по плаванию умения плавать. Уже когда они пошли в свои учебные заведения – они проявили такую социальную ответственность, что большинству до них расти и расти. Но весь смысл в том, что они за эту свою работу должны еще и каждый день семьи кормить, и вот тут наступает очередь самому обществу проявить социальную ответственность, а ее-то как раз и нет. У представителей этих профессий совсем другая психология, никто из них не считает себя героем-спасителем, они просто делают ОЧЕНЬ квалифицированную работу и вправе рассчитывать на вознаграждение в соответствии с ее качеством. На все человечество у них уже сил нет, им бы койки доползти вечером… и отдохнуть от прекраснодушных философов….
Вопрос очень просто стоит: любо кто-то начнет оплачивать эту работу КАК ПОЛОЖЕНО, либо эти профессии умрут, и последствия не заставят себя ждать…

Від: Anna Lyba

Anna Lyba — Wed, 24 Sep 2008 11:48:09 +0000

По-перше, хочу подякувати всім хто з розумінням та пошаною ставиться до роботи мого батька та всіх інших хто працює заради інших. Я сама, лише недавно подорослішала та усвідомила, чому люди навколо з такою пошаною та любовю відносяться до мого батька, до моєї родини та до мене особисто.
По-друге. Я шокована словами Павла: “Я … відповідальний перед собою і своїми дітьми. А ще перед … клієнтами… батьками … . Або … кого я визначу важливими для себе людьми. Але в моєму списку немає суспільства в цілому.” Звичайно будь-яка людина вправі думати по своїй совісті, але мені відверто боляче таке чути, про відповідальність лише перед тими людьми, яких ми самі приписали до важливих. Бути відповідальними перед вигідними тобі людьми, або тими що тобі зробили послугу і від кого ти щось отримав (життя, любов, освіту, матеріальні цінності) – це просто. А бути відповідальними перед тими кого ти ще не знаєш, хто тобі нічого доброго ще не зробив – це складно. І як же ти можеш передбачити усе своє життя наперед, і як же ти можеш наперед визначити важливих чи неважливих людей???
Мій лозунг: “Зустрівши людину подумай чим ти можеш бути їй корисна, а не чим вона тобі могла б бути корисною! Важливі усі люди, долі яких пересікаються із твоєю!”
Я не Мати Тереза, не червоний хрест, не меценат, не міліардер і, навіть, не божевільна. Я просто людина, яка живе серед людей, яка думає про своє майбутнє, майбутнє оточуючих, рідних, про майбутнє своїх та чужих дітей, своїх та чужих батьків.
Так от – нема у мене та моїх рідних майбутнього без майбутнього усіх людей, усієї країни. Обізву нас всіх Суспільством вцілому.
Я відповідальна перед суспільством вцілому, коли я викидаю сміття в урну, а також коли зверну увагу на це нетямущому перехожому. Коли сортую у власному домі сміття, утилізуючи те що можу: що горить – палю, що гниє – гною, що можна переробити – здаю на переробку, а лише все інше віддаю на сміттєзвалище. І усім знайомим відкриваю очі на це питання. Я відповідальна перед суспільством, коли спілкуюсь з молодим поколінням внушаючи їм здорові людські цінності. Я відповідальна перед суспільством, коли уступаю місце в транспорті нужденним. Так я показую приклад, я підтримую однодумців, я сію зерно любові та взаємовідповідальності в серця нужденних та оточуючих. Я відповідальна перед суспільством, коли на 100% готова до надання будь-якої допомоги в будь-який час: чи то побачу ДТП на трасі, чи то непритомного на обочині, в парку, я не думаю про те що це не моя справа, я не думаю про те що це наркоман чи алкоголік чи бомж… я завжди перевірю стан, пульс.. бо я думаю про те що це чийсь син/донька, чоловік/дружина, батько/мати, брат/сестра…
Я не розкидаюсь грошима, бо я не у фінансових силах забезпечити їм відповідну допомогу, але я завжди накормлю того хто просить, я уважна до того хто просить уваги ти доброго слова… Мені не шкода свого обіду чи вечері, навіть тижневу норму, мені не шкода зірвати власні плани та справи, бо я Людина і переді мною Людина, і я відповідальна перед суспільством, перед нашим спільним майбутнім.
А найбільша біда усього нашого українського суспільства, що ми не поважаємо оточуючих, ми не поважаємо себе самих, ми жорстокі один до одного, ми байдужі до проблем кожного громадянина, ми відмовляємось від відповідальності перед кожним громадянином…
Для мене відповідальність перед суспільством – це відповідальність перед кожною людиною, яка трапиться у мене на шляху. Бо суспільство – це не сіра, аморфна маса, суспільство – це всі його члени разом взяті, це приблизно 46 тис. громадян нашої країни, це ті які виїхали з країни чи подались у наймити до чужини.
Отже соціальна відповідальність існує, просто не в серцях усього соціуму. Але вона повинна існувати, бо якщо соціальна відповідальність зникне з лиця країни, землі, тоді зникне ця країна, ця земля.
Я Вас закликаю до соціальної свідомості, до соціальної відповідальності перед суспільством вцілому, перед людством вцілому. Ми врятуємо не лише власні душі, а й власні тіла!!!

Від: AlexanderJ

AlexanderJ — Mon, 25 Aug 2008 19:00:10 +0000

Спасибо за ссылки, Павло.
Позвольте мне ещё пару слов на тему соц.ответственности и солидарности. Кстати, мое мнение – достаточно одной соц.ответственности – и солидарность в таком случае как выделенный (самостоятельный) фактор будет так остро уже не нужна. Поясню. Работодатели папы Ані Либи абсолютно социально безответственны. (И боюсь, что его работодатели – управление здравоохронения города, или министерство здравоохранения Украины.) И безответственны они по той причине, что Закон у нас об обязательном медицинском обеспечении граждан и статья Конституции о бесплатном мед.обеспечении граждан – атавизм. Не соответствуют реалиям, в котором находится общество, и потому тоже социально безответственны. Обратите внимание на тот факт, что в индивидуалистических обществах Закон превыше всего. И это и обеспечивает их индивидуальную свободу, в тоже время, очерчивает границу этой свободы. Поэтому, их граждане могут не задумываться о социальной ответственности. Их просто уже приучили строго соблюдать Закон. И это залог их стабильности, благополучия и свободы.
А в нашем обществе, где государство только еше формируется, где медицина забыта, как необходимый обществу, вернее современному украинскому государству, институт, социальная ответственность наверное все таки необходима. И в первую очередь, думаю самим медицинским работникам. Ведь если государство уже 17 лет не способно на реформы в отрасли, только сами люди, работающие в этой отрасли, могут инициировать эти реформы. Больше не кому. В противном случае придется покорно ждать “избавителя”…

Від: Leonid

Leonid — Mon, 25 Aug 2008 18:30:44 +0000

Вынужден с Вами согласиться, Павло. Действительно, это факт, что мы не воспринимаем общество в целом как носителя социальной ответственности. Это значит, что государству и украинскому обществу в целом мы не приписываем каких-либо общенациональных ценностей. Может быть, это и есть наша главная проблема? Сколько лет мы говорим о том, что Украина еще не выработала общую идею и ценности, которые сплотили бы нацию…
Может быть, мы сможем сделать это быстрее, если осознаем необходимость самого наличия у общества общих ценностей. И если каждый из нас будет поступать в соответствии с общенациональными ценностями – это и будет наша социальная ответственность перед обществом?

Від: павло ковтонюк

павло ковтонюк — Mon, 25 Aug 2008 09:34:21 +0000

До речі. Якраз по нашій темі. Цитую оголошення:

26 серпня відбудеться вебінар з Флоріаном Беранеком (http://profeo.com.ua/flor-an-beranek) на тему «Фінансовий звіт компанії – це обов’язок. А чи потрібен соціальний звіт?» Час і місце проведення вебінару: 26 серпня, вівторок, 17.30-18.30, мережа для професіоналів Profeo.

Флоріан Беранек – співвласник австрійської компанії The CSR Company (http://www.csr-company.org), член Групи експертів КСВ Австрійської промислової палати та сертифікований тренер програми корпоративної соціальної відповідальності UNIDO. В інтерактивному режимі він відповість на запитання: Що таке соціальний звіт? Чому компанії повинні готувати нефінансову звітність і як це потрібно робити? Що цікавого може розповісти соціальний звіт або його відсутність про Вашу компанію?

Свої питання доповідачу можна ставити заздалегідь блозі (http://profeo.com.ua/blog/view/100000988) та/або в дискусії на форумі (http://profeo.com.ua/group/Veb-nari-na-Profeo). А безпосередньо поспілкуватися з Флоріаном Беранеком можна буде 26 серпня на Profeo.

По завершенню вебінару текст дискусії та відповіді спікера будуть викладені на форумі для подальшого обговорення.

Вебінар безкоштовний. Треба тільки зареєструватися в мережі Профео (це безкоштовно і “безболезненно” =))

Від: павло ковтонюк

павло ковтонюк — Mon, 25 Aug 2008 09:26:50 +0000

Судячи з Вашого останнього речення, ми з Вами думаємо в одному напрямку. Я, наприклад, теж відповідальний перед собою і своїми дітьми. А ще перед тими, для кого я роблю свою роботу – клієнтами цієї роботи (вибачте за буржуйський термін). Перед батьками, звичайно. Або ще кимось, кого я визначу важливими для себе людьми. Але в моєму списку немає суспільства в цілому.
Я вірю, що суспільство наше тримається на тому, що окремі люди працюють і живуть для себе (так!), своїх дітей, батьків, рідних, клієнтів на роботі. Уявіть, що кожен буде добре робити свою роботу для всіх цих людей. Хіба не буде порядку? От тому я і пропоную вивести термін “суспільство в цілому” із вжитку “за ненадобностью”.
Задумайтесь: усі суспільства, в яких ми показуємо пальцями коли говоримо про соціальну відповідальність і солідарність – це суспільства індивідуалістів! Американці, німці, французи, шведи – запитайте у них, скільки з них працює заради суспільства в цілому.
У десяти заповідях, за якими жили суспільства в давнину (і добре жили!) нічого не йдеться про суспільство в цілому. Тільки про батьків, дружину або чоловіка, сусідів.
Просто я думаю, що соціальна відповідальність та солідарність – це наслідки, а не причини. Це наслідки того, що кожен відповідальний перед вузьким колом конкретних людей, які його оточують.
Так само і лікарі. Коли я приходжу до лікаря, я хочу, щоб він був відповідальним переді мною конкретно. Щоб він конкретно для мене добре виконав свою роботу – і більше мені від нього нічого не треба. Впевнений, батько Ані Либи так і робить. Те що йому не платять – означає, що його роботодавці не відповідальні перед ним, вони погано роблять свою роботу. Також вони не відповідальні перед пенсіонерами і студентами, які звертаються до батька Ані, і яким було обіцяно безкоштовну медичну допомогу.
А знаєте, чому вони не відповідальні перед батьком Ані і пенсіонеркою Варварою Тимофіївною, яка вчора була у нього на прийомі? Бо вони відповідальні перед суспільством в цілому, а конкретно – ні перед ким. Вони думають як би їм підтримати статус високої місії лікаря в суспільстві, а не думають, як в конкретній львівській лікарні зробити так, щоб Варвара Тимофіївна не купувала собі голку для ін’єкції. Ось і все. Чітко за професором Преображенським.

Від: AlexanderJ

AlexanderJ — Sat, 23 Aug 2008 18:00:20 +0000

Уважаемый Павло! Я говорил не о лозунгах, а об образе мыслей и действия гражданина, для того, что бы в нашем обществе воцарился покой и порядок, необходимый для созидательного труда людей и движения общества к счастливой жизни. Без этого мы все с каждым годом становимся все более несчастны. И не потому, что становимся беднее (это я о пирамиде потребностей Маслоу), а потому что в обществе все выше общий градус несчастья, вызванный несправедливостью, чувством опасности, ощущения приближающегося краха. Ведь в последнее время опять у многих людей (кстати удовлетворенных по Маслоу) стали появляться высказывания типа:”Нет, здесь будущего не будет”, или “Надо валить отсюда”. Это просто кошмар!
Я говорил об личной социальной ответственности в плане осознанного отношения к происходящему. Мы все граждане. Хотим мы этого или не хотим, пользуемся своими правами, или не пользуемся. Так вот, если гражданин не участвует в жизни государства, как государство образующий фактор, а именно: голосует осознанно, сам соблюдает Закон и требует соблюдения его от других (проще, конечно, дать взятку, или закрыть глаза на произвол), принимает участие в гражданских акциях и собраниях, и в конце концов делает свое дело не за деньги (в первую очередь), а выполняя свою личную миссию в обществе (Лечит Людей!). То тогда все, о чем мы говорили ранее прекращает быть только лозунгами и средством получения власти сознательной частью общества, находящейся в меньшенстве, но не озабоченной торжеством справедливости и построения государства как средства свободы граждан и движения общества в счастливое будущее для всех членов общества.
Поэтому, Вы Павло, конечно же правы. Ответственность за качество своего продукта это уже поступок в наше время. Но этого не достаточно. Пора становится всем социально ответственными, если мы все хотим хотя бы нормальной жизни себе и своим детям в одном мирном государстве.