Спеціалізація як стратегія майбутнього для лікарень
“Для лікарень, принаймні американських, намагання бути всім для всіх пацієнтів не є більше життєздатною стратегією”. Так пишуть автори однієї з останніх статей в журналі The McKinsey Quarterly. Що ж, це правда не лише для США. Який вихід? Спеціалізуватися на тому, що добре вмієш, що потрібно суспільству і що дозволить розвиватися.
Дуже поширений сьогодні принцип “чим більший об’єм, тим краще” не приведе медичні заклади ні до чого доброго у сенсі переваг на ринку. Така перевага як “у нас Ви знайдете все” дуже швидко застаріває, і конкуренція починає вестися на тому, де краще обладнання або новіший ремонт.
Стратегія “у нас є все” має ще два серйозні недоліки - ринковий та бізнесовий.
Ринковий полягає у тому, що пацієнти хочуть, щоб до їхнього здоров’я ставилися особливо уважно, а лікував їх найкращий спеціаліст з того чи іншого захворювання. Це факт, що “лікарням-супермаркетам” важко асоціювати себе із індивідуальним підходом та спеціалізованістю саме на тій хворобі, яку лікує пацієнт. У великій лікарні пацієнтів повинно бути багато, допомога має надаватися швидко, а випадки повинні бути стандартними.
Бізнесовий недолік полягає у хибному уявленні, що лікування усіх захворювань приносить закладу гроші. Насправді ж тут діє відоме правило Парето. Лікування лише близько 20% видів захворювань приносить лікарні близько 80% її прибутку. Причинами цього може бути високий рівень попиту, значна економія на масштабах, або високий рівень компетенції у лікуванні саме цих станів. Найкраще, коли три фактори об’єднуються. А це об’єднання може забезпечити саме спеціалізація на станах, на які є попит серед пацієнтів і лікування яких є високомаржинальним з економічної точки зору.
Безперечно, закликати великі медичні центри почати лікувати лише 1-2 хвороби - божевілля. Але щоб бути конкурентними, лікарням варто зосередити основні власні ресурси на лікуванні лише частини захворювань. У їх виборі необхідно враховувати три фактори: попит (суспільну потребу), компетенцію та прибутковість.
Loading ...
Myroslava пише:
Я теж прихильник вузької спеціалізації, але є одна не дуже гарна сторона такого рішення, про яку варто не забувати, коли ми відстоюємо «вузьку спеціалізацію».
Приклад. Нещодавно я отруїлась (дуже висока температура, і інші неприємні симптоми). Ми звернулись до інфекціоніста. Він сказав що він думає що це кишкова інфекція і тому прописав мені антибіотик. Все. На цьому його відповідальність закінчилась. Після прийому антибіотиків, в мене почався дисбактеріоз всього. І тепер я звертаюсь до лікарів інших спеціальностей, так би мовити. І починаю пояснювати заново що зі мною сталося і вони мене теж «підліковують». Мене ця тема, чесно кажучи достала і я вже мрію швидше вийти з цього стану.
Для того, щоб тема вузької спеціалізації працювала на благо, необхідно на мою думку, дотриматись таких моментів:
1) Вузька спеціалізація актуальна на рівні третинної (можливо вторинної) за складністю ланки медичних послуг. Для «легких» випадків має бути спеціаліст, який може скласти до купи характеристики твого стану, інакше ми зовсім загубимо холістичний ( системний) підхід до здоров’я людини. І будемо лікувати окремо ноги, руки, нігті і нирки, при тому, що все воно може бути взаємопов’язаним і спричинене одним фактором.
2) Забезпечити обмін інформацією між лікарнями. Один пацієнт – одна електронна картка, яку заповнюють і доповнюють всі спеціалісти. Секретність, небажання ділитись досвідом з іншим лікарем тут недоречні.
3) Спеціалізація на медичних станах, а не на спеціальностях, на які видається ліцензія МОЗ. Уявімо, що є така лікарня «Лікарня лікування отруєнь». Я би з задоволенням звернулась до них =) Але і це ще не все. Просто спеціалізації замало, важливо також:
• досвід (ми це робимо довго і в нас було багато пацієнтів)
• вимірювання результатів і прив’язка їх до методів лікування (ми знаємо, що найкращим методом лікування для хворих з такими характеристиками є те то і те то…)
• Взаємодія з можливими подальшими ланками, які вестимуть пацієнта (ми знаємо, що після антибіотиків «Х» у жінок з’являються більші проблеми в гінекологічній сфері, ніж після антибіотиків “Y”….)
павло ковтонюк пише:
Справа в тім, що спеціалізація на конкретному медичному стані виведе заклад на усі ті питання, які ти перелічила у коментарі, Мирославо. Це і досвід, і вимірювання, і обмін інформацією.
“Лікарня лікування отруєнь” обов’язково вийде на те, що у пацієнтів весь час виникають типові ускладнення і розробить процес уникнення або лікування їх.
Але проблема полягає не у перевагах спеціалізації як такої. Ідеться про те, що великим медичним закладам важко розвернути себе у її бік. А для цього потрібно зрозуміти дві речі
1) Великі заклади НЕ МОЖУТЬ надавати УСІ послуги однаково добре
2) Ця їх властивість НЕ Є обмеженням, а є можливістю. Можливістю заробляти на високомаржинальних послугах, які клініка надає найкраще і на які є попит на ринку.
Для цього до речі зовсім не обов’язково відмовлятися від інших послуг. Я б сказав навпаки - це піде на шкоду.
Anna lyba пише:
Я згодна з Мирославою. Вузька спеціалізація на первинному рівні абсурдна та шкідлива для здоровя. Бо у нас доходить до абсурду…”окуліст правого ока” і “окуліст лівого ока”… а спеціалізацій в нашій державі більше мінімум в 2-5 раз, аніж це є у світі.
Ось я, наприклад, ніколи не розуміла чому коли я простужусь я маю спочатку піти до терапевта аби та поміряла температуру, тиск, потім я маю йти до кардіолога аби той послухав серце, до хірурга - аби той послухав легені, до ЛОРа - аби той подивися горло, вухо та ніздрі, до окуліста - аби той подивився на очі та очне дно…
Я звичайно зібрала всі ситуації в одну, але це так насправді відбувається… Невже в таких елементарних випадках терапевт не може мене оглянути та назначити лікування…
Не можу бо його вчили вузько, вчили міряти температуру та тиск:) (Зразу прошу вибачення у лікарів… але визнайте, що такі спеціалісти існують і їх немало)…
Розпорошення на вузька спеціалізація на первинному рівні розпорошує відповідальність за здоровя та життя людини, її всього організму. Кожного цікавить тільки “його праве чи ліве око”.
павло ковтонюк пише:
Мені здається, в цій дискусії трохи неправильно розуміється поняття спеціалізації і вважається, що спеціалізація про яку йдеться - це ще вужча спеціалізація в межах вже існуючих спеціалізацій. Тому
До Ані:
Ідеться не про поділ окулістів на окулістів правого та лівого ока, а на взагалі відхід від поняття окуліст (або терапевт, або кардіолог і т.д.). Ідеться про спеціалізацію на лікуванні СТАНІВ. Тобто - спеціаліст з лікування катаракти, застуди, ішемічної хвороби серця. А точніше не спеціаліст, а команда спеціалістів. Тому
До Ані та Мирослави:
Необхідна спеціалізація на первинному рівні! Бо лікування ішемічної хвороби серця на первинному рівні не спеціалістом з ішемічної хвороби - це та сама фрагментація допомоги! Так, повинні бути GP - люди, які є “менеджерами здоров’я людини”. Але вони лише організовують допомогу і не можуть відповідати за лікування хвороби на первинному рівні. Звичайно, можливо варто зазначити, що ми розуміємо під первинним рівнем. Але, як на мене, коли ми ВЖЕ ДІАГНОСТУВАЛИ хворобу, нею мають займатися спеціалісти з цієї ХВОРОБИ. На всіх рівнях.
Anna lyba пише:
Павло тоді я зовсім заплуталась… У мене виникло запитання, а скільки в медичній науці хворіб та станів??? Невже можна клініки спеціалізувати по станах???
Це запитання до лікарів!!! Відгукніться будь-ласка та розсудіть нас “не лікарів”.
Завжди жалію….”чому ж я не закінчувала медінститут…”.
павло ковтонюк пише:
Думаю (і не тільки я так думаю), клініки можна спеціалізувати за станами. Адже стани здебільшого взаємопов’язані. Приклад - Diagnosis Related Groups (не памятаю як українською). По-друге, лікарня не має спеціалізуватися на ОДНОМУ стані. Як уже було написано у статті практично кожна лікарня може знайти у власній практиці близько 20% станів, які а) користуються попитом б) вони з зоною високої компетенції лікарні в) приносять прибуток.
Наприклад: у лікарні є пологове відділення, і є досвід прийому пологів. Імовірно, є кілька деяких супутних поширених ускладнень, хвороб, у подоланні яких лікарня є кращою за інші. Пацієнтів з ризиком таких ускладнень можна класти саме в цю лікарню, а не в будь-яку лікарню з пологовим відділенням. Усі заклади не можуть однаково добре лікувати все. Ось в чому сенс спеціалізації.
leonidv пише:
Первинна медична допомога за визначенням ВООЗ це виключна компетенція загальної практики (або зараз все ще дільничного терапевта та педіатра). Якщо сімейний лікар направляє пацієнта до вузького спеціаліста – він направляє його на рівень вторинної допомоги (яка складається з амбулаторної та стаціонарної допомоги)
Спеціалізація лікарні у якомусь окремому виді невідкладної та екстреної допомоги на вторинному рівні недоцільна. По-перше, під час направлення хворого в екстреному стані діагноз, як правило попередній, згодом він уточнюється і часто змінюється вже під час надання медичної допомоги. По-друге, навіть якщо ми уявимо собі, що попередній діагноз абсолютно точний, ми не маємо часу (через важкий стан) везти пацієнта на велику відстань у місто, де йому нададуть більш «спеціалізовану» стаціонарну допомогу. Тому на вторинному рівні, на мій погляд, мають працювати «лікарні швидкої допомоги», що здатні надати допомогу у всіх невідкладних станах, які виникають досить часто на рівні невеликих міст та районів. Якщо ми маємо досить рідкі екстрені стани, то після вживання невідкладних заходів, такі пацієнти мають спрямовуються до третинного рівня.
Щодо третинного рівня медичної допомоги та планової медичної допомоги вторинного рівня, то я цілковито підтримую ідею вузької спеціалізації. Межи спеціалізації лікарні в даному випадку мають бути окреслені технологічними вимогами (наприклад, наявність обладнання, яке може використовуватись для певного переліку станів та хвороб), наявністю відповідних досвідчених фахівців, потребою населення у медичних послугах, конкурентним середовищем та іншими факторами. Планова медична допомога вторинного рівня в нашій країні не завжди надається на належному рівні, тому саме з неї варто почати зміни у бік більшої спеціалізації.
павло ковтонюк пише:
Леоніде, те, про що Ви говорите - абсолютно правильно. Але в межах існуючої системи, я б навіть сказав, існуючої парадигми в медицині. Ця парадигма полягає в ПОДІЛІ хвороби людини на частини, які можуть бути вилікувані функціонально навченими спеціалістами.
Спеціалізація на медичних станах (це не ті стани, до яких ми звикли - це захворювання + усі його супутні захворювання та симптоми. англ. - medical condition) можлива за іншої парадигми. Парадигми не поділу хвороб на частини “під лікарів”, а об’єднання лікарів “під медичний стан”. Заради одного - лікувати цей стан від моменту виникнення до моменту повного одужання, не розриваючи цілісність лікування.
Жиравецький Тарас Миронович пише:
Шановні колеги, я вважаю дискусію на дану тему не конструктивною з приводу статті основа це дотримання стандарту надання медичних послуг від першого контакту з лікарем до кардіооперації(наприклад). В цивілізованих країнах просто дотримуються правил надання які в них постійно змінюються із впровадження нових методик лікування та діагностики. В нас ці правила також існують але не завжди ми їх дотримуємось і тому виходить парадокс кадіо хірург косультує отруєння, а гастроентеролог кардіохворого, особливо це стосується першого контакту з пацієнтом, бо більшість з пацієнтів(доречі в цілому світі) звертається по допомогу до знайомго лікаря не обов”язково терапевта таким чином минаючи первинну ланку. Вкінці отримуємо подив лікаря професіонала з певною спеціалізацією, чому до мене попав цей пацієнт?