Пацієнти хочуть інформації!
Що повинна зробити пацієнтові лікарня, щоб він припинив лікування у ній і звернувся до іншого закладу? Звичайно, погано лікувати його хворобу. Але це далеко не все! Виявляється, пацієнтам конче необхідно від лікарні не тільки саме лікування, але й інформація про нього. Необхідно настільки, що вони готові змінити через це місце лікування.
Такі несподівані дані отримало поважне видання The McKinsey Quarterly в результаті опитування пацієнтів про неклінічні аспекти їх задоволеності лікуванням. Загалом пацієнтів просили оцінити відносну важливість для них 11-ти не пов’язаних напряму з медициною факторів лікування у лікарні, таких як комфорт палат та інших загальних місць, простота реєстрації та запису на візит тощо. Також пацієнтів просили зазначити, які з цих факторів можуть стати причиною зміни місця лікування. Здивуванням для дослідників стала наявність аж двох таких факторів: інформування пацієнта про лікування під час та після візиту, а також проведення призначених зустрічей з лікарем вчасно.
Коли ж пацієнтів попросили обрати поміж лише цими двома факторами, результати були ще більш вражаючими. Втричі (!) більше пацієнтів сказали, що цінують інформованість більше ніж час очікування і скоріше оберуть ту лікарню, яка буде тримати їх поінформованими щодо лікування, яке вони отримують. Через це видання радить управлінцям лікарень добре думати про подібні аспекти при плануванні інвестицій у заклади.
Висновки hm. Замість першого висновку запитання: а скільки лікарень надають цьому значення? Краще запитати більш практично: у скількох лікарнях є люди, відповідальні за те, щоб пацієнт був поінформований про те як його лікують? Як на мене, дане опитування - яскрава і зрозуміла ілюстрація до занадто складного на перший погляд допису про цінність в охороні здоров’я на цьому сайті. Інформованість і є одною з дуже важливих цінностей, яку лікарні створюють для пацієнтів. Хоча, на жаль, частіше не створюють. Крім лікування, пацієнт шукає в лікарні відчуття контролю над власною проблемою, яке досягається через інформування і довіру. І особливої ваги цей контроль набуває в наш час хронічних хвороб.
Колись я почув від одного мудрого лікаря, що у процесі лікування є три сторони: лікар, пацієнт і хвороба. Лікар і хвороба протистоять одне одному, але з них виграє той, на чиєму боці буде третя сторона - пацієнт. Пацієнти це розуміють, а тому готові обирати ту лікарню, яка бачить їх союзниками у лікуванні.
Loading ...
YOlga пише:
Мені здається що на перший план «не медичної» цінності для нашого українського пацієнта є «особливе» відношення лікаря щодо його особи та його хвороби. У людей проблема по-перше кому віддати свою довіру. Потім, вже при попередніх умовах, стає питання повної інформованості про свій стан, або можливо, особисте відношення лікаря це і є той комплекс уваги, часу і повної інформованості? Робочий час лікаря здебільшого на такі опції не розраховані, тривалість прийому у державній поліклініці - це обмежена кількість хвилин, де не вистачає на: «….а поговорить?». Відблиски ідеї є, і вони знаходяться трошки у Школах цукрового діабету розрахованих на пацієнтів, наприклад.
А те що нашим людям дуже важливою є тема хвороб і лікарів свідчить, що після політики, головною темою розмов за столами ідуть бувальщини про лікарів, альтернативні форми лікування і лікарські помилки. Ясно, що це найактуальніша тема для людей, і додатково вона повна страшилок, що так подобаються усім.
Повна проінформованість є важливою і дуже важливою одиницею, від якої істотно залежить і рівень медичного сервісу, і що важливо, хід видужання пацієнту (тобто результат), але при низькій конкуренції про цінність повної інформованості у медичному просторі говорять мало.
павло ковтонюк пише:
Я вважаю, що ми неправильно сприймаємо необхідність інформувати пацієнта як просто його потребу “… а поговорить?”. Ідеться не тільки про увагу. Пацієнт може стати дуже потужним партнером у лікуванні хвороби. Лікар робить призначення 15-20 хвилин. А протягом решти днів, тижнів, місяців лікуванням займається сам пацієнт, виконуючи/не виконуючи поради лікаря. Хіба не важливо, щоб пацієнт розумів, що він робить увесь цей час? Безперечно, пацієнт не може знати всього, що знає лікар про лікування, але про свою хворобу він як правило думає і знає дуже багато - бо він з нею живе. І цей ресурс знань однозначно можна використати у лікуванні.
Лікарі (не всі звичайно, але багато) чомусь надають перевагу баченню пацієнта як істоти бездумної, безвольної і безпомічної. Бо з таким пацієнтом працювати не те щоб легше - просто швидше. Але це однозначно не є підходом, орієнтованим на найкращі результати. Це просто спрощує лікарю роботу.
Тому і час на пояснення не те щоб не передбачений. Хороші лікарі його знаходять.
Наприклад, заповнюючи медичну картку, а на це іде як правило до 70% прийому, лікарі мовчать. Чому б по ходу не пояснювати те, що лікар там записує? Здається, це лише питання бажання.