Хороший лікар чи хороша система
На цікаві роздуми навела мене фраза, побачена в одній із західних статей. “В нашій культурі викарбувано поняття “пошуку хорошого доктора”, тоді як що нам справді потрібно було б шукати, то це “хорошу систему охорони здоров’я”.
Ми ідемо “на лікаря”. Але медицина сьогодні побудована таким чином (і ця тенденція тільки посилюється), що від лікаря залежить все менше і менше.
Лікарі як правило діють в командах, усвідомлюють вони це чи ні. Ми всі добре знаємо фразу про те, що хворіє не якийсь окремий орган, а весь організм. Але досі вважається, що один лікар – спеціаліст, спрощено кажучи, з одного органу, може (ні, повинен!) вилікувати хворобу. Однак фактично, щоб вилікувати захворювання, пацієнт у різних формах звертається до більше ніж одного лікаря: аналізи, кардіограми, консультація, “спочатку підіть в кабінет такий-то, ось вам направлення”. Чи залежить успіх лікування від цих лаборантів, кардіологів та лікарів з “кабінету такого-то”? Безперечно. І якщо лікарі, управлінці і не в останню чергу пацієнти не розуміють цього, це означає тільки те, що вони не бачать очевидного.
Хто повинен це розуміти? В першу чергу – самі пацієнти! Ідеться про їх здоров’я, а отже, вони самі повинні розуміти, що результат медичної допомоги залежить від команди лікарів. Система охорони здоров’я до високої міри функціональна. А це означає, що вона побудована так, як зручніше лікарям. Лікарі не лікують хвороби. Вони лікують патології органів та/або систем органів, тоді як хвороби мають властивість уражати різні органи і різні системи одночасно. Якщо наш знайомий лікар Іван Петрович чудово прооперує нам печінку, то це не значить, що лікар Петро Іванович з сусіднього відділення цієї ж лікарні так само чудово вилікує ускладнення на нирки. А враховувати це не менш важливо, якщо згадати хоча б такий показник, як смертність від ускладнень в нашій країні.
Як пацієнти можуть це розуміти? Це вже питання до управлінців. Ми всіляко намагаємося відгородити пацієнтів від інформації, пов’язаної з лікуванням їх хвороб, тоді як повинні діяти абсолютно протилежно. Лікарям вигідно, щоб пацієнти були більш освіченими. Щоправда, тільки тоді, коли лікарі орієнтовані на результат для здоров’я пацієнта – вилікувану хворобу. На жаль, в нашій системі все влаштоване не для пацієнтів, а для лікарів. Пацієнти ідуть не до найкращого, а до найближчого лікаря. Лікарів цікавить не здоров’я пацієнта (як цілісний результат), а функціонування органу, на якому вони спеціалізуються.
Ці проблеми стосуються не лише України. Але це не значить, що нам не потрібно їх вирішувати. Тому для себе я роблю два висновки: наші пацієнти повинні вчитися іти не “на лікаря”, а “на продукт”, який вони отримують – кінцевий результат для їх здоров’я; а управлінці повинні сприяти тому, щоб пацієнти знали про цей “продукт” більше, могли грамотніше його обирати. У виграші в результаті залишаться усі. Усі, хто орієнтований саме на цілісний результат для здоров’я пацієнтів.
Loading ...
Anna Lyba пише:
Згодна, але людям важко побачити гру команди та роботу системи… Бо лікувальний заклад, як театр, а лікар це як актор… Після відвідування театру ми вражені виставою, грою акторів, сюжетом … якщо музика та освітлення вдало підібране, то його ми не помічаємо… власне так і має бути… якщо правильна постановка, то ми бачимо тільки акторів і їх гру… Ніхто з нас після перегляду вистави не ділиться враженнями, про освітлення, музику, костюми… а ще скільки там десятків людей працювало з лаштунками…
Точно так само в медицині… ми не помічаємо середній та молодший персонали, аж допоки він нам не нахамить, або ж синьця на венах не зробить… ми не помічаємо ремонт приміщення, аж допоки нам на голову штукатурка не сипеться, або лампочки із цяцьками не засліплюють очі.
Розуміючи всі доводи Павла я фактично на його боці, але не можу себе пересилити коли йду до своїх рідних лікуючих сімейних лікарів. І доводи що цей кращий лікар ніж той… на мене не впливають так сильно, як те що з цим лікарем мені комфортніше, ніж з цим мегасуперпрофесіоналом.
павло ковтонюк пише:
Погоджуюсь. Ситуація описана мною далека від сьогоднішньої реальності.
Але той принцип, про який я говорив у дописі, обов’язково має бути втілений (на мою думку). В сьогоднішніх умовах, звичайно, його втілення виглядає дещо штучним: пацієнти повинні розуміти, які спеціалісти потрібні для лікування всього (!) їх захворювання і підбирати їх усіх разом. Наприклад, якщо у людини стався інсульт, її родичі мають подумати про те, які спеціалісти краще а) діагностують б) прооперують в) реабілітують г) доглянуть. Це і є система для лікування інсульту (напротивагу одному лікарю, який тільки оперує). Чому б сімейним лікарям для початку не виконувати роль такого підбору спеціалістів для своїх пацієнтів?
У більш віддаленому майбутньому втілення принципу – це побудова закладів за принципом цілісного лікування хвороб, а не функціонального розподілу. Наприклад – у нас клініка з лікування інсультів, тому у нас кращі спеціалісти з а) діагностики б) оперування в) реабілітації г) догляду.
Anna Lyba пише:
Звичайно, система має в ідеалі бути такою… і покликання сімейних лікарів є були координатором, таким собі “диригентом” в процесі лікування людини… Але звичайна людина ніколи не зможе осягнути ту всю глибину думки, яку описав Павло. Їй не вистачить для цього освіти і інтелекту… Я не хочу нікого образити… але давайте заглянемо трохи далі від Києва… в регіони… трохи далі від великих міст та обласних центрів… Наше завдання не “грузити” їх теоріями, а зробити все аби на практиці їм жилося краще… усім громадянам та нашим нащадкам…
З іншої сторони, навіть освічені люди, які не мають зв’язку із системою охорони здоров’я, не завжди зможуть розібратись у таких зрозумілих для нас поняттях… Точно так само, як я не дуже розбираюсь у балеті чи космічній галузі…
Отож, хтось має зробити систему охорони здоров’я наближеною до ідеальної, хтось має стати посередником і “диригентом”… може сімейний лікар… може терапевт… справа не у назві..
Але для людей має все бути “просто і ефективно”, як робота запальнички чи мобільного телефону… без нюансів… вони просто ідуть за допомогою…
До речі не так легко простій людині оприділити симптоми та хвороби… Але людина має знати, що вона піде до свого лікаря і той їй допоможе…
Ось тут і валиться уся теорія… Бо я теж піду до свого лікаря, і якщо я йому довіряю і переконалась у його роботі, то я не буду задумуватись чим, як і коли він мене лікуватиме…
медицина – це не купівля вина чи соку в мегамаркеті… де ми скурпульозно читаємо етикетку…
Думаю нам слід міняти не упаковку, а наповнення того, що ми зараз маємо… бо нас не сприймуть ні професійні кола, ні просте населення…
Тим паче лікарні у нас побудовані так, що втілити ідеальний принцип не так вже й складно.
healthcare management - блог про управління в охороні здоров’я » Як інтегрованість рятує життя пише:
[...] викликані реакцією на опубліковану раніше статтю “Хороший лікар чи хороша система”, а саме відмічання її надмірної теоретичності. [...]
YOlga пише:
Мне кажется, сама дискоординация возникает и из-за разноуровневых действий и неоправданности ожиданий практически со всех сторон (со сторон пациентов и врачей). Попробую объяснить: пациент приходит к врачу и говорит: «мне плохо так», «здесь болит» – врач дает таблетку чтобы не болело. Пациент заказывает – врач исполняет. Таким образом, идет целевое решение задачи, а стратегические решения о дальнейшем общем здоровье не принимает ни врач (при превалирующем большинстве состояний) ни пациент (в тех же условиях), стратегические требования ложатся на руководство с его показателями и отчетностями, на государство со здоровой нацией. К тому же здоровье зависит в большей степени от самого человека, чем от врача, к которому он пойдет. А сам пациент часто из-за низкой культуры (культуры здоровья) не задумывается о здоровье, а лишь только когда наступает момент, где его «совершенно нет». Что в большинстве случаев ищет больной – не хорошего доктора, а быстрое избавление от боли, страдания, дискомфорта. По сути, мы продолжаем говорить – «я не хочу больше болеть», вместо того чтобы утверждать «Я буду оставаться здоровым» В наших умах плотно сидит мысль – если ничего не беспокоит то это здоровье, а зачем заниматься тем, что не беспокоит? Платить за это деньги, время, усилия? Мы в нашей системе все еще остаемся на уровне ремонта деталей на СТО, чем техосмотра с заменой масла, и рекомендациями мастеров, как на уровне пациента, так и на уровне врача.
Anna lyba пише:
Стосовно СТО та техогляду – я повністю солідарна…
І ще що мене завжди дуже турбує – як заставити людей не займатись самолікуванням??? особливо людей в сільських місцевостях, або ж малоосвічених, або ж надмірно зайнятих…
Десь зустрічала статистику, але не памятаю цифр, про смертність від самолікування, або ж ковтання пігулок без призначення лікаря…
Я думаю, що побічні дії в інструкції медикаментів, це не просто вигадка… а як думаєте Ви?
павло ковтонюк пише:
Я думаю, що проблема саме в тому, що ми “заставляємо людей не займатися самолікуванням” замість того, щоб заохочувати їх звертатися до лікаря. Назвіть мені хоч щось хороше, по що би я хотів піти до державної поліклініки. Консультація спеціаліста? Це того, який виписує мені антибіотики навіть не послухавши мене стетоскопом? А може давайте порівняємо смерті від самолікування із смертями від лікування? Яких більше, як думаєте?
Anna lyba пише:
Від самолікування+від невчасного звернення до спеціалістів смертей значно більше аніж від лікарської помилки.
Висловлю подяку людям які нариють та наведуть таку статистику.
А хто має захистити лікаря від лікарської помилки??
І власне такі твої розмови Павло про погану державну поліклініку та таких же “оптимістів” як ти, що готують передачі на ТВ про “лікарські помилки” викликають людей недовіру і вони не йдуть до лікарів.
Ти думаєш такі висловлювання заохочують людей звертатись до лікарів??? а лікарів вони заохочують саможертовно віддаватись своїй професії???
Ти ж психолог, ти сам це розумієш!