Я впевнений, що якщо збільшити бюджет в державному секторі української охорони здоров’я, навіть якщо збільшити його в декілька разів, не відбудеться жодних суттєвих змін. Бо бюджет – це кошторис витрат. Нам, однак, не потрібно витрачати на охорону здоров’я більше. У неї потрібно більше інвестувати.

Нещодавно довелося зустріти на блозі Health Populi порівняння факторів економії (фактично – заробітку) у охороні здоров’я та витратних факторів у ній. Найголовніші з них зображені у таблиці нижче.

Думки, які виникають після перегляду змісту таблиці не дуже втішні. Практики у поведінці наших людей та держави більше відповідають тим, що у правому стовпчику. В державному секторі ми витрачаємо не мало, а занадто багато. І представники державної охорони здоров’я переконують, що повинні витрачати ще і ще. Це природньо, адже управління в державному секторі – це більш ніж півсторічний досвід планових витрат.

Але що нам справді потрібно – це інвестиції, у яких ми маємо дуже мало досвіду. Інвестиції відрізняються від витрат тим, що коли ми їх робимо, ми зацікавлені у віддачі, яка є більшою ніж початковий внесок. І бажано – значно більшою. Коли ми робимо інвестиції, ми примушуємо гроші «працювати» і приносити матеріальний або нематеріальний прибуток. В охороні здоров’я цей прибуток крім грошового виміру, вимірюється показниками здоров’я пацієнтів. Коли ми інвестуємо у попередження хвороб, ми отримуємо грошовий прибуток (у вигляді зекономлених витрат на лікування складних випадків), а також прибуток у вигляді значного результату для здоров’я людей. Державі це вигідно вдвічі, адже здоров’я людей пізніше знову конвертується у гроші від більшої кількості податків, які заплатять здоровіші люди.

Разом з тим в державній охороні здоров’я думати в дусі інвестицій відмовляються. Чомусь там обирають витрачати більше і більше на закупівлю складнішого обладнання, дорожчих ліків і будівництво більших стаціонарних площ для лікування більш занедбаних захворювань.

Саме через наявність «інвесторського» мислення, на мою думку, в Україні має розвиватися недержавна охорона здоров’я. Усі відомі мені люди, які думають і діють як інвестори, працюють саме в ній. В недержавній охороні здоров’я вже розуміють, як вигідно попереджувати хвороби, як вигідно діагностувати їх раніше, як вигідно консультувати пацієнтів частіше. Державна охорона здоров’я, яка вважається більш «гуманною» та турботливою, до таких висновків поки що не дійшла.

Я маю переконання, що змінити українську охорону здоров’я здатне саме «інвесторське» мислення, зосереджене сьогодні здебільшого у приватному секторі. Щоб провести Євро-2012 (фактично, здійснити реформу інфраструктури) ми вже починаємо думати як інвестори, або запрошувати в нашу країну тих, хто так думає. Чому ж ми вважаємо, що для реформи в охороні здоров’я ми повинні думати якость інакше?